Читать книгу «Знаки карпатської магії» онлайн.
шпицями чи пелюстками. Цікаво, що такий самий знак часто зустрічається на сволоках і стінах будинків на півночі Росії, в деяких регіонах Німеччини, Франції та інших європейських країн, а також у країнах південно-східної Азії. Вважається, що це охоронний знак, аби в дім блискавка не вдарила. У Карпатах його можна побачити не лише на стінах будинків. Часто цей символ використовують в орнаментах на чоловічих вишиванках та поясах-чересах (громове колесо - це традиційно чоловічий символ). Громове колесо нерідко зустрічається на держалнах та обухах старовинних топір-ців-барток. Як відомо, сокира завжди була ритуальною зброєю, а в індоєвропейських народів - також священною зброєю і символом божества грому та блискавки. Громове колесо прикрашає і круглі дерев’яні баклаги, в яких зберігають вино чи інші напої, та ритуальні посудини-рахви. До речі, останні, вочевидь, мали раніше особливе сакральне значення, втрачене згодом. Вони круглої форми, з яскравими ознаками прадавнього сонячного культу, який поєднується
із символами культу грози. З цього можна зробити висновок, що рахва - це ритуальна посудина, яка використовувалася у древніх ведунських (а можливо, також і воїнських, оскільки бог грози завжди був покровителем воїнів) обрядах.
Рахва - ритуальна посудина. Зараз рахву використовують переважно як скриньку для прикрас, але судячи з назви і традиційного оздоблення, в давнину вона мала важливе сакральне значення. Цілком можливо, ця кругла посудина призначалася для обрядів сонячного культу. Гуцульщина. XX ст.
З колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».
Переважно громове колесо є елементом орнаменту на скриньках, а також на писанках. І цілком може бути, що цей знак - символічне зображення не просто блискавки, а саме кульової блискавки, тієї самої громової стріли, що їх знаходять під смереками, в які горобиної ночі вдарила блискавиця.
Таке громове колесо прикрашає оселі та ритуальні споруди в багатьох країнах Європи та Азії. Зустрічається колесо з шістьма, вісьмома та дванадцятьма шпицями.
Зображення «громового колеса» на різьбленій скриньці. Гуцульщина. XIX ст.
Із колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».
Втім, культ грози й блискавки був характерний для більшості прадавніх традицій. Найцікавіша паралель, котру мені вдалося знайти, пов’язана з південноамериканським народом інків. У них теж був культ грому й блискавки, й у своїх магічно-обря-дових ритуалах вони теж використовували громові камені (і до сьогодні ними послуговуються в деяких обрядах шамани племені кіче, кревні нащадки інків). Ці камені метеоритного походження вважалися в інків священними. А свого головного культурного героя Віракочу інки називали «грозовим посланцем».
І ця паралель має ще одну цікаву деталь. Мольфарські перекази доносять, що їхня магічна традиція духовними коренями походить від інків. Таємні легенди, що передаються з вуст у вуста, розповідають: коли духовні устремління інків ослабли, їхня магічна сила у вигляді енергетичного потоку пішла в духовний простір і була сприйнята в Карпатах групою людей, котрі володіли необхідними якостями. Ці духовні знання переплелися з місцевими традиціями та дійшли до наших днів...
Якщо провести паралель із сучасними науковими дослідженнями і знаннями про ноосферу, то карпатські мольфари не такі вже й далекі від істини. Ноосфера — це простір, у якому накопичуються людські думки та ідеї, де зібрані всі традиції й світогляди. І завжди по всій Землі жили люди з особливим складом розуму, душі, духу й можливостей, з певною програмою, які могли ці знання сприйняти. Саме їх і називають шаманами...
Для простих людей зимові Свята - це веселий час колядок та щедрування, взаємної гостини та «маланкових» веселощів. Для мольфарів - це час строгих ритуалів, котрі допомагають накопичити духовну силу. А ще - спілкування з певними духами. Так, мольфари, як і їхні родичі-шамани в інших місцях Землі, спілкуються з духами.
- Кого мольфари називають духами? - запитую в Мольфара.
- Перш за все - це особистий дух-провідник мольфара, - відповідає він. - А також святі духи, духи-помічники (ними стають духи священних річних днів, духи небесних тіл, духи стихій). Ду-хами-помічниками можуть бути й душі померлих, особливо душі предків або душі інших мольфарів. Є, звісно, й темні, лихі духи. Вони бувають водяні, земні та повітряні. У кожного з таких духів своя спеціалізація: водяні духи заманюють людей у вир і топлять, повітряні - змушують вішатися або кидатися в прірву. А земні духи - спокушають. Найзлостивіші з усіх - земні духи, духи-спокусники. Вони навіюють на людину безпричинну тривогу, а потім шукають слабкого місця і спокушають.
А слабке місце є в кожного живого. Це може бути влада чи гроші; вродливі жінки чи заздрощі до таланту. ..
Кожен може побачити цих істот, - кажуть гуцули. І підкріплюють свою впевненість розповідями про реальні зустрічі з тими чи іншими стихійними духами, з прекрасними нявками-бісицями, які зваблюють легінів співами та чарами, з духа-ми-спокусниками, які прибирають до рук необачних ґаздів, котрі прагнуть чортячих скарбів чи влади над людьми.
- Практично кожна людина може побачити духів, - каже Мольфар. - Та тільки користі від такої зустрічі не буде... Бо керувати духами може тільки відун, озброєний спеціальним оберегом, могутнім словом мольфарським та незламною волею. А ще - твердим знанням, навіщо йому цей контакт.
Мольфар твердо знає, коли й навіщо йому спілкуватися з тим чи іншим духом. І кожен із карпатських «непростих» має власну «техніку» для входження в транс і свідомого контакту з потойбічними істотами: від вживання певних рослин і промовляння спеціальних ритуальних замовлянь до практик, що нагадують східні медитації.
Звісно, є й «простіші» методи: наприклад, за допомогою маятника-підвіски, добре знайомого всім, хто хоч трохи стикався з езотеричними традиціями. Але це - інструмент для найсильніших і найдосвідченіших, тому що при такому контакті мольфар залишається з духом сам-на-сам, не захищений ні травою-союзником, ні заклинанням. Якщо маг не надто досвідчений, дуже легко може стати одержимим духом, який вселяється в тіло необачного чародія. Той стає двоєдуш-ником, підпорядкованим владі духа.
У кожного мольфара, звісно, є свій дух-покровитель26. Це його головний помічник, який уперше приходить до мольфара в момент ініціації. Дух-помічник наділяє свого «підопічного» певним чаклунським даром, вводить молодого мольфара в духовні, нижні та горні світи, «представляє» тамтешнім мешканцям і звідтоді допомагає у всіх мольфарових починаннях. Але якщо, скажімо, в сибірських шаманів дух-покрови-тель, як правило, дух померлого шамана, то в карпатських мольфарів у більшості випадків - це дух якогось святого (вочевидь, у ті часи, коли еґрегор на карпатських землях був інший, це були стихійні духи та божества). Але як і в інших шаманських системах, майже ніколи, за окремими винятками, ду-хом-покровителем мольфара не буває посланець із вищого сонму небесних істот. Тому що людина не в змозі витримати безпосереднього контакту з Вищими Божествами.
Дух-покровитель завжди приходить на поклик і допомагає своєму підопічному. Крім духа-покровителя, мольфар закликає «до помочі» ще й духів-помічників, які сприяють у певних ситуаціях. Вважається, що більше в мольфара таких духів-помічни-ків, то він сильніший.
Запитую: кого краще викликати, якщо є потреба про щось дізнатися - свого покровителя чи того духа, що відповідає за інформацію? І Мольфар суворо відповідає:
- Якщо нема надзвичайної потреби, то краще закликати свого покровителя, бо чужі духи люблять жартувати: може сказати неправду або навіть почне бешкетувати...
І це зовсім не смішно, як показує моль-фарський досвід. Справді, сибірські шамани теж застерігають молодих колег від надмірного спілкування з «чужими» духами. Якщо ці істоти з’являються під час ритуалу, то поводяться досить розкуто, можуть і нашкодити - не зі зла, а просто щоб розважитися.
І ще одна шаманська паралель: Мольфар розповідає, що в їхній традиції є шлях так званої Вищої Магії. Ним ідуть ті мольфари, котрі пройшли велику рівновагу світу, пізнали Істину і опинилися за межею добра і зла, земної історії та людського світосприймання, поза межами того, що зветься людською природою. Але таких магів дуже мало.
У традиціях сибірського шаманізму теж є подібний титул: Великий Шаман. Дух-покровитель такого майстра посланий йому самим Верховним Божеством. До слова такого Шамана прислухається навіть Володар Пітьми. Одночасно на землі, кажуть сибірські ясновидці, може бути лише чотири Великі Шамани.
...Зимовий цикл свят - час особливий ще й для обрядів водяних. Здавна відоме волхвування водою: на свято Водохрещі набирали в 12 посудин воду, вистоювали Йорданської ночі на зорях, а потім ворожили по ній, поїли тією водою худобу, щоб не хворіла й багато молока давала, обмивали дітей, щоб були здорові, дівчата вмивалися «орденською» водою, щоб краса не сходила з лиця, а парубки стрибали в ополонку, аби стати сильнішими та дужчими.
Зараз Водохреща - одне з найбільших християнських свят, яке завершує Різдвяні свята. Однак його сенс і вся символіка ясно вказують, що Йордан, як і більшість календарно-обрядових свят, має язичницькі корені. Цього дня молоде сонце та вода зустрічаються, і сонце дарує воді свою силу й снагу. Зараз учені дослідили, що свята Водохрещі взимку та Купала влітку - це дві пори, коли вода змінює свою полярність і має справді дивовижну, особливу силу.
Напередодні Водохрещі («Ордану») люди випалювали вогнем воскової свічки на сволоках та вікнах хрести - солярні знаки - щоб віднадити нечисть. А «орденською» водою з тією самою метою кропили хату. (Магічна сила « святого воскочку» й «водички-орданич-ки», поєднуючись, дають захист на весь рік!) Йорданська вода вважається згубною для нечистої сили27. Цього дня купалися в ополонках, щоб набратися сили та здоров’я на цілий рік і змити з себе хвороби, сліди «вроків» та всіляких негативних вібрацій, котрі налипали на тіло й душу впродовж року.
Йорданська вода (мольфари називають її «орданичка») вважається найсильнішою для всіляких чародійних обрядів. Мольфари цієї ночі набирають її в джерелах-рнуч-ках і впродовж року використовують у своїх обрядах. До води теж є особлива примівка:
[26] Знову можна провести пряму паралель із шаманськими традиціями в інших куточках Землі.
[27] ** Згадайте фільм «Пропала грамота», де Сатана клянеться: «Щоб мені провалитися в ополонку після Йордану, коли брешу».