МИКОЛА ЯНОВІЧ. О, хароша ідея. Как я зразу не підумав? Давай і мєнє пісаді.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А тебе за шо?
МИКОЛА ЯНОВИЧ. За бюджет, за пріватізацію кримськіх пляжів і австрійськіх вілл. Мало лі за шо.
ІННА ГЕРМАНІВНА. А-а-а!
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Шо за воплі?
ІННА ГЕРМАНІВНА. Я вибєжала ім навстрєчу і протянула на вишиванам рушнікє «План развітія страни». Так ані етат «План» вихватілі, ізорвалі на часті і хатєлі мнє єго куда-то засунуть, но я, нє разобрав куда, убєжала. Просто дікарі какіє-то.
МИКОЛА ЯНОВИЧ. Шо у тєбє с рукой?
МІХАІЛ ВАСІЛЬЄВІЧ. Какая-то сіла всьо врємя тянєт єйо ввєрх. Я до Богатирьової — она же доктор: «Памагітє!» От і пасавєтавала: прів’язать. Шоб народ нє возбуждать. Да і вопше пора на покой. Лучше мєня сємафором замєніть.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А де Бойко?
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Срочним образом прадав назад вішкі, доклав із лічних сбєрєженій і пішов каятіся.
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. Єслі шо — я в апазіції.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Так ти уже не з нами?
ПЬОТР НІКОЛАЄВІЧ. А я нікагда с вамі нє бил. В смислє голосовал с вами, но бил с народом.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Так, Вікторе Федоровичу, ми ніколи не зраджували своїх ідеалів. У нас ділова пропозиція. Чи не могли б ви переписати свій золотий унітаз на нашу партію?
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Не по-о-няв! Дак там уже повстанці усьо ізгадили.
АДАМ ІВАНОВИЧ. Нічого, ми почистимо. У нас тепер новий лозунг: «Комунізм — це золотий унітаз у кожній квартирі». А з огляду на те, що до влади прийдуть нові лідери, ми цей унітаз установимо на постаменті замість Лєніна. І напишемо: «Тут сидів Ю. В. Луценко».
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Хіба ж він там сидів?
АДАМ ІВАНОВИЧ. Ну, там, де він раніше сидів, уже готуються до нових постояльців.
СІРЬОЖА. Віктор Фьодоровіч, там ето — тушкі.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нє надо, я уже обідав.
СІРЬОЖА. Да нє — тє, шо дєпутати. Ім же нєчєво тєрять. Обєщалі стоять на смєрть.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо? Гони їх на хєр! Я не шлєпер.
ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. Вікторе Федоровичу, рідненький! (Лізе цілуватися.) Ось погляньте! Тіки це й вдалося врятувати! Уявляєте, яка це стихія? Просто нова Коліївщина! Повідкривали усі мої вулики з криком «Свободу бджолам!»
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Нашо ти мені це притягнув?
ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ. У мене план. Коли нас візьмуть в облогу, ми цих бджіл теж випустимо і будемо їсти мед. А коли вони підуть на штурм, я у вулик сховаюся і буду гудіти отак: бз-з-з-з-з-з! А ти в масці пасічника ходитимеш довкола і обкурюватимеш. Може, вони тебе й не впізнають.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. А може ето… я спочатку вдягну маску Саламатіна, а вже зверху — пасічника.
МИКОЛА ЯНОВІЧ. Вітя, лучше тєкаймо да мєнє на дачу. У мєня там і лічний бункєр єсть. Капуста у мєня враділа така, шо хоть год її можна їсті.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Та у мене тоже капусти дофіга, тока ж за граніцей. А еті ж, гади, не випустят.
ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ. Шо такоє? Штурм?
МИКОЛА ЯНОВІЧ (визирає у вікно). Всьо — сон в руку. Тарянят двері. Тушкі скачут з окон.