Погоня за вівцею: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Можеш нічого не пояснювати, — сказала вона. — Це вже мене ніяк не стосується.

— А я не збираюся цього робити. Просто розповідаю.

Вона злегка здвигнула плечем і заткнула шлейку бюстгальтера під плаття. На її обличчі не було жодного виразу. Воно мені нагадало бачену колись фотографію зануреного в море міста.

— Мова йде про колись знайому одну людину. Людину, якої ти не знаєш.

— Он як?

Кіт на її колінах витяг лапи на всю довжину і за одним разом видихнув з грудей повітря.

Я мовчки споглядав кінчик запаленої сигарети.

— Чому вона померла?

— Автомашина збила. Тринадцять кісток поламала.

— То була дівчина?

— Ага.

Скінчилися останні новини та повідомлення про дорожньо-транспортні пригоди на сьому годину ранку, і радіо знову почало передавати музику рок-н-ролу. Вона поставила чашку з кавою на тарілку і глянула мені в обличчя.

— Скажи мені: ти так само нап’єшся, якщо я помру?

— Пив я зовсім не через похорон. Хіба що першу чарку-дві.

Надворі починався новий день. Новий спекотний день. Крізь віконце над умивальником виблискувало, як ніколи, громаддя висотних будівель.

— Чогось холодного не вип’єш?

Вона заперечливо хитнула головою.

Я добув з холодильника банку коли й висушив її до дна.

— То була дівчина, яка спала з будь-ким, — сказав я. Ніби висловлював співчуття: «Покійниця була дівчиною, яка спала з будь-ким».

— Навіщо все це ти мені розповідаєш? — запитала вона.

Я й сам не розумів навіщо.

— Отже, вона спала з будь-ким?

— Саме так.

— Але не з тобою?

У її голосі зазвучала особлива нотка. Я підвів голову над салатницею і глянув крізь засохлу герань у вазоні на її обличчя.

— Ти так гадаєш?

— Мені чомусь здається… — сказала вона тихо. — Ти не такої вдачі.

— Якої саме?

— У тебе щось є таке… Як у пісочного годинника. Як тільки пісок висипеться, прийде хтось і знову його запустить.

— Ти так вважаєш?