Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Було б непогано.

Після того я ще раз згадав про Юмійосі. Я пам’ятав усі закутки її тіла. Перевіряв їх і ставив на них свою печатку. У щасливому настрої я прогулявся по літньому місту, смачно пообідав і випив пива. А потім повернувся в готель і, вмостившись у фойє за декоративним деревцем, позирав, як Юмійосі працює за конторкою реєстрації.

44

Юмійосі прийшла о пів на сьому вечора. У тому самому жакеті, але у блузці іншого крою. Цього разу принесла з собою пластиковий пакет із переміною білизни, речами туалету й косметикою.

— Тебе коли-небудь застукають! — сказав я.

— Не бійтесь. Я спритна, — вона всміхнулась і, знявши жакет, повісила його на спинку стільця. Ми лягли на дивані й обнялися.

— Знаєте, я сьогодні цілісінький день тільки те й робила, що думала про вас, — сказала вона. — І ось до чого я додумалася. Що було б чудово, якби я щодня працювала в готелі, ввечері прокрадалася до вас у номер, ми спали б у обіймах одне одного, а вранці я знову йшла б на роботу.

— Хотіла б жити поблизу роботи? — спитав я, засміявшись. — На жаль, я не настільки багатий, аби перебувати в цьому готелі скільки мені заманеться. А крім того, така твоя щоденна практика, як не крути, привела б до того, що тебе вистежили б.

Юмійосі кілька разів невдоволено ляснула пальцями на колінах.

— У цьому світі не все йде так, як хочеться.

— І не кажи, — погодився я.

— Але ще кілька днів ви тут залишитеся?

— Ага. Думаю залишитися.

— Добре, що хоч кілька днів. Поживемо вдвох у цьому готелі.

Вона роздяглася. Знову все старанно поскладала — за звичкою. Зняла годинник, окуляри й поклала їх на стіл. Після того ми десь із годину віддавалися любощам. І, звісно, страшенно втомилися. Дуже приємною втомою.

— Чудово, — сказала вона. І знову заснула в моїх обіймах. Потім я встав, прийняв душ, добув із холодильника пиво, випив його наодинці й, сівши на стілець, дивився на обличчя сплячої Юмійосі, що наче світилася радістю.

Перед восьмою вона прокинулась і сказала, що голодна. Я переглянув готельне меню й замовив макаронну запіканку і сандвічі. Юмійосі прибрала одяг і туфлі у стінну шафу, а коли у двері постукали, мигцем заховалась у ванну кімнату. Бой поставив замовлені страви на стіл, і я покликав Юмійосі назад.

Запіканку і сандвічі ми запивали пивом. Потім заговорили про майбутнє життя. Я сказав, що переберуся з Токіо до Саппоро.

— Усе одно мені нічого робити в Токіо. Тож нема сенсу там залишатися, — сказав я. — Сьогодні про це цілий день думав. Вирішив тут осісти й пошукати підходящу роботу. Бо тоді я зможу з тобою зустрічатися.

— Отже, залишитеся? — спитала вона.

— Так, залишуся, — відповів я. Тим паче, що, як подумав, перевозити багато речей не доведеться. Платівки, книжки, кухонне начиння, от і все. Завантажу в «Субару» — і на поромі переберуся на Хоккайдо. Великі речі можна продати або просто викинути, а тут заново придбати. Ліжко та холодильник давно пора обновити. Загалом, я надто довго зберігаю те, що одного разу купив. — Я винайму в Саппоро квартиру й почну нове життя. Ти зможеш приходити й ночувати в мене коли захочеш. Трохи так поживемо. Гадаю, що в нас добре вийде. Я повернуся в реальність, ти заспокоїшся. І ми залишимося разом.

Юмійосі всміхнулась і поцілувала мене.

— Чудово… — сказала вона.

— Я не знаю, що буде далі, — додав я. — Але в мене таке передчуття, що все складеться добре.

— Ніхто не знає, що буде далі, — сказала вона. — Та зараз — чудово. Пречудово…

Я ще раз подзвонив обслузі й замовив відерце льоду. Коли його приносили, Юмійосі знову сховалась у ванну кімнату. Я добув із холодильника пляшку горілки, пакет томатного соку, куплені ще вдень, і приготував дві порції «Кривавої Мері». Щоправда, без лимона і соусу «Lea and Perrins». Ми випили за наше здоров’я. Для повного щастя не вистачало тихої музики, і з радіотрансляційної мережі я вибрав канал популярної музики. Оркестр Мантовані з особливою помпезністю грав «Some Enchanted Evening». «Ну, що тут скажеш?» — подумав я, ледве стримуючи свою іронію.

— Який ви догадливий! — у захваті сказала Юмійосі. — Правду кажучи, я щойно подумала: «От було б добре випити „Кривавої Мері“!» Як ви здогадалися?

— Прислухайся — і почуєш, що треба. Придивися — і побачиш, що треба.

— Прямо як гасло… — сказала вона.

— Зовсім не гасло. А висловлена життєва позиція, — відповів я.