Маленькі тролі і велика повінь: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Марабу обернувся до них спиною і продовжив пошуки.

— Ходи вже, — поквапила синочка Мама. — Нам треба шукати твого тата.

Вона взяла Мумі-троля та Крихітне Звірятко за руки і рушила далі.

За якусь хвилю їм впало в око щось блискуче в траві, де вода вже зійшла.

— Напевно, діамант! — затамувало подих Крихітне Звірятко.

Зблизька виявилося, що то окуляри.

— Мабуть, пана Марабу, як ти гадаєш, мамо? — запитав Мумі-троль.

— Без жодного сумніву. Вернися і віддай йому окуляри. Він зрадіє. Тільки ж не затримуйся, бо твій бідолашний тато сидить десь голодний, змоклий і зовсім самотній.

Мумі-троль, наскільки йому дозволяли коротенькі ніжки, щодуху кинувся назад і ще здалеку побачив Марабу, який нишпорив у воді.

— Агов! Агов! — загукав Мумі-троль. — Ось ваші окуляри, дядечку!

— Невже знайшлися! — щиро втішився пан Марабу. — Що ж, можливо, ти не з тих нестерпних розбещених малих дітей!

— Я кваплюся, не можу затримуватися, ми теж шукаємо, — пояснив Мумі-троль.

— Ага, он воно що, — уже привітнішим голосом сказав пан Марабу. — Що ж ви шукаєте?

— Мого тата. Він десь сидить на дереві.

Пан Марабу надовго замислився, а тоді рішуче сказав:

— Вам самим це ніяк не під силу. Але я допоможу, бо ж ти знайшов мої окуляри!

Він дзьобом підняв Мумі-троля — дуже обережно — і посадив собі на спину, а тоді, кілька разів змахнувши крилами, полетів понад берегом. Мумі-троль ніколи ще не літав, тож літати йому страшенно сподобалося, хоч і було трохи лячно. А як він запишався, коли пан Марабу опустився на землю поруч з Мамою та Крихітним Звірятком!

— Я до послуг пані у ваших пошуках, — галантно уклонився пан Марабу. — Якщо шановне панство зволить сісти мені на спину, ми одразу ж полетимо.

Спершу він посадив Маму Мумі-троля, а потім Крихітне Звірятко, яке аж повискувало від захоплення.

— Тримайтеся міцно! — попередив пан Марабу. — Бо зараз летітимемо над водою.

— Це найдивовижніша з усіх наших пригод! — тішилася Мама Мумі-троля. — А літати не так уже й страшно, як я собі гадала. Пильно дивіться довкруги, може, побачите тата!

Пан Марабу літав великими колами, а над кожною верхівкою дерева спускався нижче. На гіллі сиділи численні потерпільці, але того, кого шукали, серед них не було.

— Тих бідолашок я порятую згодом, — пообіцяв пан Марабу, який по-справжньому захопився рятувальною експедицією.

Пан Марабу довго літав туди й сюди над водою, вже й сонце зайшло, пошуки видавалися безнадійними.

— Он він! — раптом скрикнула Мама Мумі-троля і так шалено замахала лапками, що ледь не скотилася зі спини Марабу.

— Татусю! — галасував Мумі-троль, а Крихітне Звірятко галасувало й собі.

На одній з найвищих гілок велетенського дерева сидів мокрий сумний Мумі-троль і зорив понад водою. Обіч себе він прив’язав до гілляки знамено із закликом про допомогу.