Стюарт Маля – хлопчик-мишеня: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Родина Малят мала у світлиці велике піаніно. Із ним усе було гаразд — ото тільки одна клавіша западала, не працювала як слід. Пані Маля казала, що, на її думку, це відбувається через вогку погоду, але як тут могла бути винною кепська погода, коли та клавіша западала ось уже чотири роки, а за цей час випало і багато-пребагато ясних, сонячних днів. Та хай там як, а клавіша весь час западала, завдаючи прикрощів кожному, хто хотів пограти на інструменті. Особливо прикро було Джорджеві, коли він брався зіграти досить жвавий «Танець із шарфом». І то саме Джордж придумав посадити Стюарта всередину в піаніно, аби той підіймав ушкоджену клавішу тієї секунди, коли на неї натискав піаніст. Нелегка то була робота для Стюарта, бо ж йому доводилося тулитись між повстяних молоточків, знай ухиляючись, щоб котрийсь не луснув його по голові. Але все одно Стюартові це дуже подобалося. Там, усередині піаніно, було страшенно цікаво, а що за азарт утікати від тих молоточків! А як гарно там гуркотіло! Бувало, як посидить там довше, то виповзає зовсім глухенький-ошелешений, от ніби з літака після тривалого перельоту, і нормальний слух повертався до нього аж за якусь часинку Пан і пані Малята часто перемовлялися стиха про Стюарта, коли того не було поруч, адже вони так і не оговталися від того потрясіння, що в їхній сім'ї народилася миша. Стюарт був такий крихітний, і через нього батьки мали купу клопотів. Пан Маля наполіг, щоб у розмовах ніколи не вживати слова «миша». А ще змусив пані Маля видерти з книжечки дитячих пісеньок сторінку з «Трьома Сліпими Мишенятами».

— Я не хочу, щоб Стюарт уже зараз набрався всіляких страхів, — наголосив пан Маля. — Я не зможу спокійно жити, якщо мій синочок виросте, потерпаючи, коли б котрась селючка не відтяла йому хвоста ножем для різання м'яса. От через такі речі й сняться діткам страшні сни, коли вони облягаються на ніч!

— Таки так, — відгукнулася пані Маля. — А почати нам слід, либонь, із отого різдвяного віршика: «Це ніч була перед Різдвом, Коли панує тиша, І не ворушиться ніхто — Ані найменша миша». Коли б не вразила прикро Стюарта ота принизлива характеристика миші як найменшої істоти!

— Слушно! — погодився її чоловік. — Але що ж ми скажемо, коли дійдемо до четвертого рядка? Треба чимось замінити ту «мишу»! Ми ж не можемо просто проказати: «Це ніч була перед Різдвом, Коли панує тиша, І не ворушиться ніхто…» — та й замовкнути. Він відчує недоказаність — отже, треба підшукати іншу риму до слова «тиша».

— Може, «гижа»? — запропонувала пані Маля.

— Або «ані стара афіша»? — вигадав пан Маля.

— А найкраще підійде рима «дише»! Тобто «немов ніхто й не дише»! — гукнув дорослим Джордж, що дослухався до розмови із протилежного кутка кімнати.

Недовго думали — рішили: найкраще звучатиме, щоб без «миші», такий четвертий рядок: «…Немов ніхто й не дише». І коли стало наближатися Різдво, пані Маля обережно витерла останній рядок із «мишею», вписавши акуратно: «…Немов ніхто й не дише». Отож Стюарт відтоді завжди думав, що віршик від самого початку існував саме в такому вигляді:

Та найдужче непокоїла пана Маля мишача нірка в комірчині. Якісь миші були прогризли ту нірку ще в ті часи, коли родина Малят іще й не думала купувати цей будиночок, і відтоді ніхто й нічого не робив, аби тієї дірки-нірки не стало. Пан Маля аж ніяк не був певен, що за почуття переживе Стюарт, коли виявить мишачу нірку. Куди та нірка вела, він не мав жодного уявлення, і йому було моторошно від самої тільки думки, що котрогось недоброго дня Стюартові заманеться в ту нірку шаснути.

— Зрештою, і вигляд у нього, майже в усьому, геть як у звичайнісінької миші, — поділився пан Маля своїми побоюваннями із дружиною. — А я ще не знав такої миші, якій би не кортіло шугнути в мишачу нірку!

Розділ 3

І як його умитись?

Стюарт був рання пташка: підхоплювався уранці чи не щоразу перший. Це було таке приємне почуття: піднятися першим! Як це мило: тихі кімнати, книжки спочивають собі на поличках, а бліде світло сочиться у вікна… Свіжий дух нового дня… Взимку о цій порі було ще геть темно, коли малий хлопчик-миш вилазив зі свого ліжечка, змайстрованого з коробки з-під цигарок, і, бувало, тремтів від холоду, починаючи виконувати, все ще в піжамі, свої ранкові вправи. (Щоранку Стюарт по десять разів нахилявся так, щоб доторкнутися до пальців своїх ніг. Це було важливо, аби триматися в добрій формі. Адже так робив його старший брат Джордж, пояснюючи малому Стюартові, що завдяки такій руханці укріплюється прес живота і краще перетравлюється їжа.)

А поробивши вправи, Стюарт накине на себе свого симпатичного вовняного халатика, міцно обв'яжеться пояском і рушить до ванної кімнати, нищечком проходячи довгим темним коридором повз кімнату мами й тата, повз комірчину з пилососом, далі повз Джорджеву кімнату й так до сходового майданчика, а вже звідти — до ванної.

Звісно, у ванній на той момент іще темно, бо ж світло на ніч вимикається, але Стюартів тато подбав про це, прив'язавши довгу шворку до ланцюжка, за який більші члени родини смикали, щоб увімкнути чи вимкнути лампочку. Кінець шворки сягав до самої підлоги. Стюарт підскакував якомога вище й весь повисав на шворці: його маленької ваги цілком вистачало, щоб вимикач спрацював. Подивитися на це хлоп'я-мишеня, як воно розгойдується туди-сюди на шворочці, а поли його халатика метляються довкола його ніжок, то й подумаєш: ну геть тобі маленький братчик-ченчик сіпає за мотузку дзвона у своєму монастирі.

А як же йому добутися до умивальника? Пан Маля, тато Стюарта, подбав і про це: мишоподібний синочок мав видиратися по невеличкій мотузяній драбинці. Джордж пообіцяв змайструвати для свого крихітного братика особливий мініатюрний умивальничок: лише три сантиметри заввишки, а вода б стікала туди з маленької гумової трубочки. Але Джордж завжди багато обіцяв, та мало виконував, бо забудькуватий був. Пообіцяє щось зладнати — і забуде! Отож Стюарт і надалі щоранку залюбки видирався по своїй крихітній драбинці до родинного умивальника, щоб умитися й почистити собі зубки. Пані Маля забезпечила його малесенькою, мов ляльковою, зубною щіткою, крихітним брусочком мила, ляльковим рушничком і ляльковим гребінцем (яким він розчісував свої вуса). Видершись на горішній щабель своєї драбинки, Стюарт діставав усе це туалетне причандалля з кишені свого халатика, викладав його рівненьким рядочком і брався до найтяжчого завдання: відкрити воду! Так, так, для хлопчика завбільшки з мишеня це була ой яка велика проблема. Після кількох невдалих спроб крутнути кран Стюарт урешті поскаржився татусеві.

— Я легко можу дістатися до ручки крана, — пояснив він, — але у мене ніяк не виходить її повернути, бо я не маю в що впертися ногами!

— Авжеж, я розумію, — відгукнувся тато. — Вся біда саме в цьому, й тут треба щось придумати.

А Джордж, що намагався не пропустити ніде жодної розмови, почув і цю та й докинув і свої п'ять копійок: мовляв, як на його, Джорджа, думку, то слід змайструвати для Стюарта особливу підпору. Таке сказавши, старший братик поназносив до ванної всякого знаряддя: пилку, молотка, викрутку, шило, коробочку цвяхів, кілька дощок — і розгорнув там бурхливу діяльність, заявивши усім, що зараз сконструює підпору для Стюартових ноженят. Але за хвилину щось інше зацікавило Джорджа дужче, й він хутко зник, лишивши на підлозі ванної кімнати жахливий розгардіяш.

Стюарт подивився, що робота гайном стоїть, і знову звернувся до тата.

— Коли б мені підхожого молотка, то я б клепав по ближчому виступу ручки крана, аж поки він би трохи прокрутився, — сказав він.

Тоді тато змайстрував для синочка-мізинчика невеличку киянку, і Стюарт, випробувавши цей дерев'яний молоточок, переконався: досить йому тричі щосили влупити ним по ручці крана — і задзюрчить тонесенька цівка води, якої, однак, йому цілком вистачить, аби почистити зубки й змочити рушничка. Тож відтоді він щоранку, видершись на край умивальника, розмахувався своєю киянкою і гатив по ручці крана, а інші члени родини, все ще дрімаючи у своїх ліжках, не могли не розчути дзвінкого тень-тень-тень Стюартової киянки — от ніби десь далеко-далеко кував якийсь коваль, і оте тень-тень-тень сповіщало їх: настав новий день, і Стюарт заходжується коло чищення своїх гострих зубенят.

Розділ 4

Повправлявся

Одного чудового травневого ранку Стюарт, якому вже виповнилося три роки, підхопився, за звичкою, раненько, умився, вбрався, взяв свого капелюха, ціпка та й спустився по східцях до світлиці — побачити, що там робиться. Але там іще нікого не було — нікого, крім Сніжка, білого котика пані Маляти. Сніжок також полюбляв рано вставати, і цього ранку він просто вилежувався на килимку посеред кімнати, пригадуючи, як то йому велося, коли він був грайливим кошеням.

— Доброго ранку! — чемно привітався Стюарт.