Бабай: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Одного разу, ще в дитинстві, вона запитала маму, чому баба така? І одержала міцний ляпас і таку відповідь: «Тому, що в неї було дуже важке життя»… А в тебе, мамо, воно було легким — подумалося дівчинці.

Скільки разів за ці чотири роки до неї поверталося кисло-нудотне бажання вбити стару (останній рік воно переслідувало її ледь не щодня) — знищити це чудовисько, монстра.

Але ще частіше Ліза думала, як було би добре, якби баба вмерла сама. Господи, як було би добре! Подібні думки давно перестали здаватися їй дикими. Це вже були її звичайні думки щодо старої. Життя БЕЗ неї здавалося казкою, нездійсненною, ірреальною мрією, і Ліза, скільки не намагалася, була не здатною домріяти до кінця. Навіть до половини. Адже все її життя баба БУЛА ЗАВЖДИ і жила разом із ними. Ліза пам’ятала її з раннього дитинства, з того самого моменту, коли закінчувався темний період часу, про який вона нічого не знала і про який не хотіла розповідати навіть мама, — коли мова заходила про їхню родину. Їй здавалося, що стара анітрішечки не змінилася за ці роки, залишалася завжди такою ж, навіть зовні.

І все ж, як було би добре, якби її не стало. Але вона живе, живе… Мами вже давно немає, а вона…

Провівши на вулиці десь півгодини, Ліза повернулася додому.

Баба зустріла її нищівним поглядом, але лише вказала на відро, що займало посаду номер один поруч із ліжком:

— Винеси…

Від відра нестерпно тхнуло. Цей проклятий сморід! Через нього не можна було нікого запросити в гості. Їхня квартира наскрізь просочилася застояним запахом екскрементів, особливо з тих пір, як баба майже перестала вставати з ліжка. Іноді Лізі здавалося, що нормальну людину довелося б, напевно, з півроку годувати дохлими пацюками, щоб ось так… Уставала ж стара вкрай рідко — здебільшого коли внучка була відсутня — щоб поритися в її речах. Декілька разів Ліза ловила її за цією справою, але та анітрошки не бентежилася і, повертаючись на своє ліжко, щоразу впевнено заявляла, що обов’язково знайде гроші, які дівчина краде зі здачі, користуючись ситуацією, і десь ховає. Якось Ліза не стрималася і заявила, що їй стало б розуму ховати гроші поза межами квартири, якби це було так. Баба сприйняла її слова зовсім байдуже.

Ліза винесла відро в туалет і глянула на годинник: скоро час на роботу. Ті дві години, що вона працювала, тягаючи відра з водою і махаючи шваброю (хто би міг подумати, адже зараз вона мала закінчувати університет із дипломом журналіста), служили їй єдиним перепочинком від старої. Дві години, без яких вона, напевно, давно з’їхала б із глузду. Сто двадцять хвилин… сім тисяч двісті секунд на день. Коли наставали вихідні, вона вже жила понеділком, наприкінці якого після тридобової каторги можна втекти на роботу.

А вдома на неї чекатиме ВОНА.

Баба гаркнула, що хоче чаю, і додала, щоб Ліза, після того, як вимиє відро, не забула його знову поставити біля ліжка перед відходом на роботу. Рік тому, спізнюючись, вона дійсно забула це зробити. Стара сходила під себе і назавжди запам’ятала той випадок. Як, утім, і Ліза. Бо-оже, як огидно було мити в’яле, вимазане фірмовим гівном тіло старої, з її зморщеною, якоюсь пористою, немов поїденою тонкими хробаками, шкірою. Нічого не викликало в Лізи більшої огиди, ніж мити бабине тіло і стригти їй нігті, а того разу — особливо.

Очікуючи поки закипить чайник, Ліза дивилася на сусідній будинок через дорогу: у ньому жив світловолосий хлопець, приблизно її віку, може, трохи старший. Коли випадала нагода, вона стежила за ним з вікна кухні, спостерігаючи, як він виходить із під’їзду, курить на балконі четвертого поверху чи зупиняється перед будинком, щоб поговорити з приятелем. Ліза точно не пам’ятала, коли почалося це стеження з вікна. Дотепер вона жодного разу не говорила з ним і навіть не бачила зблизька. І, здається, тільки один раз почула ім’я, коли його хтось голосно гукнув на вулиці. Хлопця звали Павло.

Незважаючи на те, що час, проведений на роботі, був Лізі перепочинком від домашнього жахіття, вона рідко по-справжньому забувала про бабу. Часом міркувала над тим, чим та займається за її відсутності, крім того, звичайно, що іноді риється в особистих речах онуки — повинна ж вона щось робити! Коли Ліза перебувала вдома, стара могла годинами дивитися в стелю, слухаючи по радіо всі передачі підряд. Могла, що траплялося не рідше і, головне, з точною, як метроном, регулярністю, доводити її до сказу своїми нескінченними репліками й зауваженнями. Іноді Лізі здавалося, що бабин погляд здатний слідувати за нею на кухню, проникаючи крізь стіну, чи навіть у туалет.

Баба любила задавати тисячі різних запитань — нерідко дуже дивних, вони заганяли у глухий кут своєю несподіваністю. Якось вона поцікавилася, в якому віці у Лізи почалися місячні, і наскільки змінився їхній цикл з тих пір. Або вимагала негайного виконання чергової навіженої примхи (баба була надзвичайно винахідлива щодо дрібної помсти), і у більшості випадків дівчина підкорялася — після чого узурпаторка незмінно залишалася незадоволеною і сипала своїми улюбленими прокльонами.

Ні, стара зовсім не була божевільною — Ліза могла заприсягтися чим завгодно. Якщо припустити, що симулянтка страждала важкою і виснажливою для навколишніх формою старечого маразму, то в такому разі її маразм потрібно внести до Книги рекордів Гіннеса — як найстабільніший і найбільш ранній маразм сторіччя.

Загалом, коли Ліза була в квартирі, у баби завжди знаходилося якесь заняття. Але що відбувається в час її відсутності? Ясно одне — в цей час баба явно не вивчає напам’ять малюнок шпалерів — знаючи стару, в це важко повірити.

Одного разу, коли Ліза збиралася на чергування в контору, баба попросила знайти їй що-небудь почитати. Стара нехтувала книги, але Лізу прохання не здивувало; вона простягнула бабі першу, що потрапила на очі, книгу з маленької підвісної полиці. Це виявилася Біблія, яка невідомо відкіля потрапила до них у дім і багато років припадала пилюкою серед інших книг. Сама Ліза зазвичай користувалася послугами бібліотеки, відвідуючи її по дорозі на роботу. Коли стара піднесла Біблію до очей, щоб прочитати назву, викарбовану на темно-синій твердій палітурці колись позолоченими літерами, які тепер майже повністю обсипалися, Лізі здалося, що баба зірветься з ліжка і вчепиться їй у горлянку. За мить стара з несподіваною силою жбурнула Писанням прямо в неї, і книга, пролетівши біля вуха дівчини, із хрускотом урізалася в стіну і розпалася на кілька частин. Потім баба зовсім незнайомим голосом сказала: «Єгова склав ці казки для своєї глини!» І відвернулася до стіни.

Ліза нічого не зрозуміла зі сказаного — можливо, тому, що набагато сильніше була налякана в той момент її голосом, ніж польотом товстенної книги.

Голос цей…

Надалі Ліза намагалася той випадок не згадувати, бо крім ненависті до баби, вона починала відчувати ще й страх перед нею.

По дорозі з роботи додому в Лізи ледь не стався апоплексичний удар — вона забула ПОСТАВИТИ ВІДРО НА МІСЦЕ!

Як навмисно, це сталося саме сьогодні, після спеціального нагадування баби.

«Господи, тільки б вона не сходила під себе…»

Ліза кинулася додому з усіх ніг.

ТІЛЬКИ Б ВОНА НЕ…

Підбігаючи до свого будинку, вона ледь не збила з ніг молоду пару і, не звернувши на неї уваги, понеслася далі.

Тільки б вона не…

Злетівши на третій поверх із приготовленим заздалегідь ключем, Ліза ввірвалася в квартиру.

…І відразу спіткнувшись об щось велике й м’яке, що розпласталося впоперек коридору, впала.

Це була баба.