Гнат. Бодай увесь світ завалився, коли на ньому так весело жить усім, як мені тепер! (Виходить.)
Софія. Куди ж ти? Я вже не буду... (Витирає сльози.) Єй-богу, не буду! Підожди хвилиночку, сам побачиш! Гнате, серденько моє, вернися! Пішов... Мабуть, до шинку... Прийде п’яний... Боже, дай мені терпіння, щоб я хоч не плакала! Від плачу я тілько марнію. (Дивиться у дзеркало.) Ой, які очі червоні, аж запухли! Постривай, я заплющу їх і так трохи посидю... (Сіда на ослін і заплющує очі) І чого Гнат такий став недобрий? З того часу, як був слабий, наче його хто одвернув від мене... Страшно й подумать... Мені часто приходить на думку, що йому пороблено, і°поробила Варка. Аж у голові заболіло, мов розкололася надвоє! (Одкрива очі і встає.) Боже! Одверни від мене ці думки, бо з ними я не буду жить, я не хочу жить... нащо тоді жить, коли це правда? Голубчику мій, боже, прости мене, я грішу цими думками, й наверни Гнатову душу до мене знову!
ЯВА VI
Входе Параска, вже молодиця.
Параска. Здрастуй, Софіє!
Софія. Ох! Як я злякалась...
Параска. Чого?
Софія. Так... не знаю... Як же я рада, що тебе побачила; ти моя перша порадниця здавна... Голубочко моя, Параско...
Параска. Що тут у вас коїться? Ти аж змарніла... Я оце почула, що батько твій одходить від вас, і забігла на хвилину з тобою побалакать.
Софія. Ох, краще не питай... свекруха...
Параска. Свекруха як свекруха — я вже про неї и не кажу... Не крийся передо мною, я тебе давно люблю як сестру, і мені жаль тебе... Я все знаю...
Софія. Що ти знаєш? Може, ти знаєш і те, чого я не знаю?
Параска. Всі знають, тілько ти одна не знаєш...
Софія. Що, сестро, що, моя голубочко, ластівко, кажи! Може, ти що недобре знаєш про Гната?
Параска. Бач, мабуть, і ти помітила, коли питаєш так палко?
Софія. Одно помітила: Гнат не такий, як був спершу, неласкавий до мене, хати не держиться...
Параска. А Варка часто у тебе буває?
Софія. Варка! Так невже ж вона... кажи, кажи, що ти знаєш?..
П а р а с к а. Та те, що твій Гнат часто буває у Варки, вона його причарувала.
Софія (не може говорить). Ти... сама... бачила? Де? Як? (Дуже зворушена, ледве стоїть на ногах і сіда на ослоні.) Параска. Я нічого не бачила...
Софія (встає, нервно сміється). От бач, от бач! Нічого не бачила, а говориш таке страшне.
Параска. Другі бачили! Даремно не говорять,— вона й сама хвалиться. Придивляйся за ними, то й ти побачиш! А тепер прощай, бо мене чоловік жде. Я тілько за тим і зайшла, що.б тобі сказать, бо тебе обманюють, а ти, як дитина, віриш... (Пішла.)
ЯВА VII
Софія одна, а потім Варка.
Софія. Боже, я з ума зійду... Варка? З Гнатом? Кепкують надо мною, обманюють у вічі, а за очі сміються над моєю душею, над моїм серцем, і вони живі, і грім божий їх не вбив? І Гнат? Гнат сміється над моїм серцем, що тілько й живе ним!.. Ох, серце ж моє бідне, не бийся в грудях, перестань краще биться навіки, щоб я не дожила до того, що ти мені віщуєш!
Входе Варка.
Варка. Здрастуй, Софіє.
Софія. Варка?! Це мені ввижається вона? Зійди, зійди з очей моїх, відьма, чарівниця!
Варка. Що з тобою, Софіє? Це я!
Софія. Ти?!