Драматичні твори: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Старшина (стривожений трохи, але не показує виду). Ба ні, пізнав. Давно прийшов?

Бурлака. Та оце тілько що ввійшов в село! Як же ти поживаєш, Михайло? (Іде до нього, хоче почоломкаться.)

Старшина. Ти знай честь, пам’ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось іначе.

Бурлака (трохи одступа назад). Це так товарища стрічаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув від людей, що ви стали великий пан, що до вас ні приступу тепер, та і не вірив, аж воно і справді так. Вибачайте ще раз.

Старшина. Яке мені діло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стійло. Чого тобі треба?

Бурлака. Бачите, я йшов дрдому спочивать, на старість надоїло мені між чужими людьми тиняться. Сивіть почав, і ні до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племенник — Олекса Жупаненко,— думав у нього доживать старість. Приходжу сьогодня в село, питаю про свого Олексу, а мені й кажуть, що його тільки що заарештовано. Так я й додому не заходив; розпитав, хто старшина, зараз і сюди — думаю собі: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч ^скажіть мені, будь ласка: за віщо ж хлопця посаджено під арешт?

Старшина. А ти що мені? Начальник, чи як, що я тобі буду розказувать, за в;що кого в холодну посадю?!

Бурлака. Ба ні! Ви мені начальник, а всякий начальник повинен заступатися за правду і кожному мирянину давать і пораду, і одповідь на його питання!

Старшина. Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тілько за цим гірийшов? Мені ніколи, іди собі з богом! ⁽

Бурлака. Як же це буде? То ви й не скажете, за віщо мого племенника посадили?

Старшина. Пішов собі геть! Що ти мені молитву прийшов читать?

Бурлака (підходить, старшина одступа). Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тілько не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи,

не дратуй мене: за віщо взяли парубка? Я не одступлю за поріг, поки не довідаюсь! *

Старшина (оглядається.) Омельян Григорович, де ви?

Писар. Я тут — на місці. (Шука наче чого.) Перо десь упало.

Старшина. Пишіть протокол! Чули_к що він казав?

Писар (підіймається, витріщив очі і дивиться). Не уро-зумів!

Бурлака. Шкода, пане-брате, твій писар тепер тілько мисліте може писать. Бач, який гарний — мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайлович, не дратуй мене, скажи: за віщо ти арештовав Олексу?

Старшина. Твій Олекса — злодій, за то й сидить, чув?

Бурлака. Злодій?! Брехня! Люде зараз казали мені, що Олекса смирний, роботящий і чесний хлопець! Не шут-куйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубкові: він мій племенник, він мій хрещений син, я задля нього тілько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодій, я від нього відцураюсь і завтра ж вернусь назад, а коли довідаюсь, що ні... Глядіть! У Бурлаки та сама душа зосталась і те саме серце б’ється в грудях, котрі дванадцять літ тому назад водили його скрізь шукать правди. Я і тепер знайду правду!.. (Виходить.)

Старшина (до писаря). Шукай, шукай! Вітра в полі... Ну, а ви — хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар. К вечеру — как стьоклушко!

Завіса.

ДІЯ ДРУГА

Дворище волосного будинку.

ЯВА І Сидір і писар.

Сидір. Ви ще не знаєте Бурлаки,— він нічого не подарує. Бачите, не вспів у село увійти, вже й колотить миром, а все через кого? Через дівку!

Писар. Михайло Михайлович дуже ласий на баб’ячий рід, нігде правди діть!

Сидір. Наробить йому Галька клопоту! І то ти скажи, на милость божу, заманулось чоловікові! Хіба мало цієї погані?

Писар. Коли ж гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе.