Боженьку мій, боженьку мій! (
ДІЯ ТРЕТЯ
Ні! (Падає з ліжка, відбиваючись від того, що йому наснилося, й прокидається. Злякано прикладає руку до лоба, потім іде до дзеркала, трохи піднімає пов’язку, а шум уже дальшає. Полегшено зітхає, помітивши, що нема гулі. Вагається, йде до дивана, лягає, потім одразу підводиться. Підходить до столу, бере пляшку коньяку й чарку,робить рух, ніби хоче налити. Після хвилевих вагань таки знову ставить пляшку й чарку на стіл). Воля, головне — це воля. (Хоче знову йти до дивана, але знову чути, як під вікном у глибині бігають носороги. Беранже хапається рукою за серце). Ох! (Іде до вікна в глибині, з хвилину дивиться, потім нервово зачиняє вікно. Шум стихає, він підходить до столика, завагався на мить, потім із жестом, який має означати: «тим гірше», наливає повну чарку коньяку й випиває одним духом. Ставить пляшку й чарку на місце. Закашлявся. Власний кашель, здається, занепокоїв його, він знову кашляє й прислухається до кашлю. Знов якусь мить дивиться в дзеркало; кашляючи, відчиняє вікно, сапання звірини стає гучнішим, а він знову кашляє). Ні. Несхоже! (Заспокоюється, зачиняє вікно, обмацує лоба крізь пов’язку, йде до дивана й, здається, засинає).
Беранже. Хвилиночку! А! Так, так. (Іде й відчиняє).