- Із самої Франції привезене.
— Я хотів спитати вас, пане Слуго… І не одне питання, а два, бо вони мене те так, що тривожать, а просто цікавлять…
— Питай!
— Хто вбив пана Купця з Перемишля?
— Двоє: молодий Юрко Мнішків і Самозванець. Старий наказав лже-царевичу встромити кіл в серце, а той був ліворуким і встромив у правий бік замість лівого. Однак, він був дхампіром, тобто сином опиря і відьми, як і я, тому й згубив Купця. Але спершу Юрко втяв голову шаблею. Я се взнав від Маринки, у тюрмі, коли скінчилось її недовге царювання.
— А золоту бляху де ви знайшли?
— Вона мені віддала, Маринка. То був її шлюбний презент від старого Мнішка. Я розповів їй, що бляха приносить нещастя тому, кому вона не належить. Вона жила ще з двома по тому, як вбили Грицька. Чую, що він ще вернеться, сей вовк у овечій шкурі….
— Так просто віддала?
— Хотіла, щоб заграв я їй пісню смерті.Хотіла від мене трутки. Але я не дав їй нічого. Окрім поради: молити Бога про спасіння душі…Бо смерті й отрути довкола повно. І вона прокралась навіть у мене всередину. Я бачив, як вовки поїдали вмерлих із голоду й холоду, й подумав, що се не світ Божий. Але потім…
— Що потім?
— Побачив, як зірки відбиваються у воді, й збагнув, що се мені знак. Розумієш?
— Нє, - відповів Антось і аж трохи відсунувся від Слуги з Добромиля.
Львів, 2005–2006 роки.