«Та ні!» — сказала іншій білці наша білка, але замислилась.
Ведмідь твердо засів у кублі.
«Ну і нехай», — подумала білка. — «Як не як, а захист».
Того вечора на столі вперше з’явився стільниковий мед.
Значить, ведмідь таки сходив на полювання.
Білка поїла трошки того меду, а тоді із липкими лапами та мордою пішла спати поруч ведмедя.
«А все-таки так воно якось певніше», — думалося їй. — «Бо що не кажи, а є якась певність».
А в цей час фіолетовий лукавий звір заліз крізь вікно, закривши на мить своєю постаттю зорі, і забрав собі добру частину солодкого меду.
Білка та ведмідь спали.
На ранок ведмідь зник.
«Навіть імені мого не спитав», — радісно подумала білка.
Пройшов якийсь час.
«То де твій Миша?» — питали білку білки.
«А я шо знаю!» — радісно одказувала білкам білка.
Ішов червень.
Цього разу із дверима усе було гаразд.
У кублі, як водиться, знову лежав ведмідь.
«От і добре», — подумала білка.
Весь у крові.
Бо ведмеді ж їдять м’ясо.
«От і добре», — подумала білка.
Чиясь кров застигла згустками між кудлами його хутра, вся морда була вбрана в кров, смерділо сирим м’ясом.
Ведмідь дихав рівно.
«Значить, із ним усе добре», — подумала білка. — «От і добре».
І лягла спати у чиюсь кров.
На ранок ведмідь зник.
«А все-таки є якась певність», — подумала білка.
ВЕДМІДЬ ІЗ ГУББІО
Багато з вас чули про чудесне життя святого Франциска з Ассізі.
Про його братів-квіток, і його стигмати, і панну його Бідність.