— Я вже вагаюся, чи хочу туди йти. Здається, моя пляма від вина тут нікого не шокує…
— Мусиш… — двозначно натякнув Серафим.
— Ну то ходімо… — слухняно відповів Артем.
Серафим відчинив перед ним двері і повів рукою: заходь.
Артем зазирнув усередину і відсахнувся.
Він з недовірою подивився на Серафима. Той відвів погляд і тримав двері навстіж, ніби наполягаючи: «Ти мусиш туди зайти».
Артем зробив крок через поріг.
Перед ним простяглася величезна довга кімната чи зал, швидше величезний шкільний клас з великими вікнами. Артем стояв на дерев’яній підлозі, однак насправді на високому подіумі, що тягнувся від дверей уздовж кімнати. Ліворуч від нього, неначе в глибокій ямі, подіум обривався, внизу тяглася вздовж вікон підлога, на якій стояли в ряд, як в інтернаті, металеві ліжка, злегка прикриті лише убогими сірими простирадлами і протертими дірявими ковдрами.
На ліжках, щоправда не на всіх, лежали люди, схожі на бомжів, юродивих чи психічно хворих.
Праворуч, на подіумі вздовж правої стінки, стояли умивальники й унітази. Тобто бомжі могли зі своїх ліжок спостерігати за тим, що люди зазвичай роблять в інтимній обстановці. Вони вдавали, що відвертаються, але насправді потай підглядали за Артемом. Адже це була єдина їхня розвага. Здавалося, вони звикли до цих ліжок, як бомжі і юродиві призвичаюються до нічліжок, а психічно хворі — до психдиспансерів.
Артем обережно пройшовся по прогнилому подіумі й відкрутив кран з пластмасовим вентилем і синьою крапочкою вгорі. Потекла вода так само, як вона текла з бабусиного крану: переривчастим струменем, шиплячи, шмаркаючись і плюючись.
Артем підставив руку, вода хлюпнула на неї, він знав, що вона холодна, однак не відчув цього. Він так і стояв, тримаючи руку під струменем, і думав про те, що тепер йому доведеться з цим змиритися: він не розрізнятиме слів, не відчуватиме холоду й тепла… Що ще?
Від ліжок долинуло покашлювання.
Артем обернувся. Зовні юродивий чоловік з рідким сивим розпатланим волоссям показав головою кудись убік. Артем простежив за його поглядом.
На ліжку, закутавшись у діряву рожеву ковдру з двома білими смугами, хтось спав «калачиком».
Артем почав вдивлятися в обриси під ковдрою. Він не бачив ні обличчя, ні бодай маленької частинки тіла, однак розумів, що починає впізнавати.
Це був Дейв. Definitely him.[11] Покидьок суспільства, людина-garbage.[12]
Однак він єдиний був поряд з Артемом у його північноамериканському житті тоді, коли весь світ відвернувся від нього. Саме в занюханому трейлері Дейва на покинутій фармі Артем прожив кілька місяців. Дейв готував йому картопляний суп в кені,[13] в металевій консервній бляшанці, на вогні, розведеному між чотирма цеглинами у жовтій траві перед трейлером. Коли суп був готовий, вони сідали біля того маленького вогнища в засмальцьованих куртках і чорних синтетичних шапках, насунених на очі, вмочували в ту бурду хліб і мовчки їли прямо з бляшанки…
Артем відмахнувся від спогадів. Дейв продовжував спати, загорнувшись з головою в ковдру совєтського зразка.
Артем поспішно вийшов з ванни і зупинився біля вікна, де стояв перед тим. Здається, за той час, поки він був у ванні, фіолетові квіти хтось зібрав докупи і підперезав мотузкою.
Артем розмірковував, насупивши чоло, а потім різко повернувся до Серафима:
— Отже, для кожного померлого ви створюєте свій персональний той світ? — спитав він.
— Геніально. Ніхто ще так швидко не приходив до цього висновку.
— То це правда?
— Якщо тобі так зручніше думати, можна й так сказати. Хоча насправді ми вам його не створюємо. Творите його ви самі. Ми лише ініціалізуємо ваш початковий файл при народженні, а ви його далі заповнюєте. Потім час від часу бравзеруємо[14] базу даних і контролюємо її, щоб не було жодних ексцесів… Але вони все одно трапляються, і їх стає дедалі більше…
Артем подивився Серафимові прямо у вічі.
— Бог є? — напряму запитав він.
Серафим розсміявся.
— Знаємо, знаємо твою знамениту фразу: «Я дуже хочу повірити в Бога. Допоможіть мені!» Але ти ще не готовий цього знати.
— Я хочу побачити Бога.
[11] Точно він (англ.).
[12] Сміття (англ.).
[13] Саn (англ.) — консервна бляшанка.
[14] Новотвір від англ. tobrowse — переглядати.