Second life (Друге життя): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Артемові хотілося поговорити з Мариною, однак не знав, з чого почати.

Вона ж, помітивши зміни, зачепила його сама:

— Вгадай, що я привезла, Тьомо!

І вона показала йому грубу книжку.

— Невже Дюма? — затамував подих він.

— Так!

Артем посміхнувся. Уперше за кілька місяців. Це було кумедно. Колись до кісток раціональний Тім і Арчі,[34] який і кроку не ступав без власної вигоди, за місяць перетворився на класичного трейлер-треша,[35] чи пак лузера, а тепер ще й збирається сантиментувати над солодкою брехнею про життя французького королівського двору, написаною для невдах, які самі не можуть нічого досягти, тому воліють жити в уявному світі.

Марина й Артем, як і колись у дитинстві, вмостилися на ліжку, і вона почала йому читати вголос перший розділ.

Слухати в цій забутій Богом місцині, з безкінечними депресивними просторами, депресивним трейлером, депресивним хирлявим ліском, депресивним цвинтарем старої сільськогосподарської техніки, з двома напівдикими собаками і одним напівдиким чоловіком, — слухати в цій депресивній реальності про віконтів, мушкетерів, королів, королев видавалося принаймні чудернацьким. Але то була улюблена казка дитинства. Артем розслабився і незчувся, як заснув.

Здається, за багато місяців він уперше виспався.

Збудив його бабусин голос.

«Тьомо, вставай!»

Артем здригнувся і буквально вистрибнув з ліжка. Марини поруч не було.

Він знайшов її й Дейва на звалищі сільськогосподарської техніки.

— Please, please![36] — про щось благала Марина Дейва.

Дейв розгублено мацав старого трактора, ходив навколо нього, кректав, зітхав.

— Добре, що ти прокинувся, Тьомо! — зраділа вона. — Виспався?

— Я б іще поспав, але мене розбудила бабуся.

— Справді? Який збіг!

— Тобі вона також снилася?

— Ага.

— Якою вона була?

— Власне, я її не бачила. Я спала солодким сном, однак зненацька почула її переляканий голос «Де Тьома?» і прокинулася. Серце калатало несамовито, як тоді, в дитинстві, коли ти вві сні звалився з ліжка і закотився, не прокидаючись, під стіл.

— Ну ти тоді й отримала від бабусі! — усміхнувся Артем.

— Ти, пам’ятаєш? Я вклала тебе спати, а сама пішла в свою кімнату і ввімкнула на всю катушку музику, знаєш, отой старенький програвач з платівками на 78 обертів? У нас була колекція латиноамериканської музики. І я собі танцювала в кімнаті, наспівуючи на повен голос «а я ріва, я ріва!», як тут у двері подзвонили. Це була твоя бабуся. Вона спитала: «Тьома спить?» Я кивнула. Коли вона зайшла до спальні, то тебе там не знайшла. Натомість було відчинене вікно. Вона влетіла до вітальні, і вигукуючи точнісінько так, як тепер у моєму сні: «Де Тьома?» Я перелякалася, вбігла і собі у спальню, а тебе і справді ніде нема. Я голосно заревла. Тоді ти прокинувся і виліз із-під столу!..

Вона замовкла і довго дивилася на нього, неначе намагаючись зрозуміти, як із того маленького хлопчика виріс оцей чоловік, пригноблений депресією.

Він так само не відводив від неї погляду.

— Що? — спитала вона, і це означало: «Чому ти так дивишся на мене?»

Артем не наважувався її попросити про одну дивну послугу, яка, йому здавалося, зараз могла б йому допомогти.

— Та кажи вже, — нетерпляче проказала вона.

[34] Тім і Арчі — дві короткі форми імені «Артем», адаптовані до англійської антропоніміки (прим. автора).

[35] Компілятивний термін автора, що перскладається як «покидьок з трейлера».

[36] Ну, будь ласка, будь ласка! (англ.)