Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.
— Ідея! — Сара ляснула себе по стегнах. — Давай ніколи не гратимемо в карти!
— Можемо грати, але не з нашими хлопцями! — запропонувала Аліція.
Удома на неї чекали дві новини. Гарна й погана. Мама показала їй відповідь зі стокгольмської клініки, де підтверджувався термін консультації Фридерика.
— Залишилося менше, ніж місяць! — зраділа Аліція.
— Але є інша проблема, — мама посміхалася, але в голосі вчувалося хвилювання. — Фридерик поки що занадто слабкий, щоб перенести таку подорож. Треба чекати, доки він бодай трішечки набереться сил.
— Набереться! Мусить! — Аліція не хотіла бути великою й розсудливою дівчинкою. Не зараз, коли в її брата з’явився такий шанс. — Я сама його годуватиму. Можу з ним щодня ходити. Примушу його, щоб він повзав, — завзято торохтіла вона, її зусилля супроводжувалися слабкою маминою усмішкою.
— Усі ми цього хочемо, — перед Аліцією з’явилася тарілка з паруючим капусняком. — Поїж. Ти також повинна бути сильною, — нагадала мама, але ці слова не прозвучали надто підбадьорливо.
Лише ввечері Аліція знайшла вільний час, щоб провідати Фридерика.
Малий лежав, прикритий ковдрою, яка на його схудлому тільці здавалася здоровенною. Хлопчик був сумний, і навіть новенька машинка його не втішила.
— Я не маю сили, щоб її вести. Мозу зробити аравію, — прошепотів він, коли Аліція спробувала вмовити його побавитися.
— Треба казати аварію, — засміялася вона. — А одна аварія це ж не кінець світу! Кожен гонщик принаймні один раз потрапляє в аварію! — весело пояснювала вона. — Ну ж бо, Ящірко! Щось ти геть засмутився!
— Ну, так, бо мені не вдалося, — промурмотів Фрицек і закрив личко ковдрою.
— Що не вдалося?
— У мене було прохання до золотої рибки. Сцоб дійти до полицки. Тієї маленької. І я попросив її, сцоб дійти. І пісов… Пісов, але не дійсов, а впав…
— Мабуть, ти занадто швидко хотів дійти! — заспокоїла його Аліція.
— Мама тез казе, сцо занадто, але я хотів повільно!
— Гм-м-м. Може, тобі ще зарано влаштовувати такі мандрівки?
— Ні, — Фридерик важко хитнув голівкою. — Я взе знаю, цому впав.
— Чому, сонечко? — Аліція насилу стримувала нову хвилю зворушення, яке повсякчас охоплювало її біля Фридерика. Вона ненавиділа це жахливе почуття безпорадності й відсутності потрібних слів, які губилися в найважчу хвилину.
— Бо вона зовсім не золота, ця рибка, — на очі малого навернулися сльози. — Вона позолоцена. Мозе, її в крамниці так пофарбували, сцоб ти подумала, сцо вона золота. І вона ніцого не вміє, тільки плавати…
— Купимо нову рибку, хочеш? Матимеш золоту й позолочену…
— Ні, — Фрицек примружив очі. — Взе не хоцу. Бо яксцо я засну й більсе не прокинуся, то вони будуть голодні.
— Не переймайся зараз рибками. Ти повинен швиденько набиратися сил, бо на тебе чекають найкращі лікарі.
— А звідки вони про мене знають? — сонно допитувався Фридерик.
— Моя мама їм про тебе розповідала. Ти з ними познайомишся, щойно будеш трішечки сильніший. Матимеш нових друзів…
— У мене взе є друзі, — прошепотів Фрицек. — Навіть Кароль і Ксись…
Хлопчик заснув так швидко, що Аліція з острахом глянула на Клаудію, яка прийшла до кімнати.
— Він довгенько з тобою балакав, — втішила її Клаудія, поклавши руку на плече. — Останнім часом він може відключитися посеред речення.
Обидві задивилися на малюка, який тихенько спав. Стояли поруч. Так близько, що відчували власний подих. І були вдячні одна одній за ці спільно проведені хвилини. Бо поодинці кожній з них починало бракувати сили, щоб перебувати із Фридериком. Непокірним хлопчаком, який, наче маленька ящірка, уже давно відкривав власні місця. Далекі й чужі для інших.
КОХАННЯ В ПЛАСТИКОВОМУ СТАКАНЧИКУ