Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.
Аліція стискала в долоні аркушика із Зузиним номером телефону. Вона була їй вдячна за це. Ніби звичайна собі записка, та дівчина почувалася так, наче знайшла важливу подругу, яка не дозволить їй самотою долати нові перешкоди. Зараз вона намагалася про них не думати. Відчувала слабенький подих Фридерика й тепло його ручки. Цього було досить, щоб уберегти крихітні іскорки надії, які боролися в ній за життя. Іноді вони згасали, ніби на них війнув жовтневий вітер, та за мить знову вишиковувалися ланцюжком сподівань. І з ними Аліції вдалося дійти до Фридерикової кімнати.
Коли хлопчик заснув у товаристві нових ведмедиків і золотої рибки, для якої він знайшов спеціальний столик, Аліція довго дивилася на його змучене поїздкою личко. Та найдивнішим було те, що Ящірка вперше за багато часу здавався спокійним і щасливим. Не вовтузився в ліжечку, не схоплювався з тихим криком, як останнім часом у лікарні. Перш ніж заснути, переконався, чи корм для золотої рибки в нього під рукою. Ніби в його житті не було важливіших справ, і цей копійчаний порошок значив для нього більше, ніж дорожезні ліки, які привозили з усієї Європи.
Аліція легенько поцілувала братика в чоло, а малий невиразно прошепотів кілька слів. Дівчина знову нахилилася над ним.
— Що таке? — пошепки запитала вона.
— Ну, сцо я тебе тез люблю, — сонно повторив малий. — Але озенюся із Зосею, бо я їй взе обіцяв, — додав він уже зовсім тихо. Аліції не залишалося нічого іншого, як вийти з кімнати з обличчям переможеної суперниці.
Добре було потім сидіти із Клаудією й татом у їхній просторій вітальні й без протестів їсти фісташкове морозиво.
— Давно ми не збиратися всі разом, — заговорив тато. Ніби така звичайна фраза, проте всім принесла несподівану полегшу.
— Слухайте, я пішла робити спагеті! — підхопилася Клаудія.
— Я голодна, як наполеонівська армія при відступі! — зраділа Аліція.
— Після цього я погладшаю, але я був би ідіотом, якби дозволив вам з’їсти всі оливки! — докинув тато і, як колись, тихенько ввімкнув телевізор. Аліція рушила за Клаудією на кухню, роздумуючи, що життя трохи нагадує їй фільм старанного режисера. Кадри повинні змінюватися із якоюсь логічною черговістю, а події повертаються на круги своя, керовані силою звички та людської мужності.
Був пізній вечір, коли Аліція долала сходи, а наздогін їй лунав кларнет пана Грабінського. У квартирі поруч закінчувався телесеріал, а крізь нещільні двері чутно було, як її мешканці готуються до вечері. Вище поверхом знову скандал. Пан Рогочий репетував, що більше цього не витримає, і Аліція згадала Сариних батьків. Але чомусь не її саму. Не сьогодні.
А мама привітала її яскравою помадою на губах, які склалися в майже дівочу посмішку. На голові пишалася зачіска, вкрадена в популярної співачки.
— Як я виглядаю? — вона невпевнено глянула на доньку, сподіваючись схвалення.
— Добре, — коротко відповіла Аліція й попленталася до своєї кімнати. Зачинила двері, не прислухаючись до маминих питань, і сіла роздивлятися фотки, зроблені на канікулах.
Лише перед сном обидві повернулися до розмови.
— Можна увійти? — мама стояла на порозі. Макіяж вона старанно змила, а волосся зібрала у хвостик.
Аліція глянула на її пригаслу радість, і їй анітрохи не полегшало.
— Ти звинувачуєш мене, що я дозволила собі бодай трішечки почутися безтурботною, коли ти повертаєшся така пригнічена, — зітхнула мама. — Мабуть, ти маєш рацію. Не треба було мені…
— Я зовсім не впевнена, чи маю рацію, — Аліція глянула на маму. — І я вже нічого не знаю! Не маю поняття, як мотатися між двома моїми домами! Я тону в стражданнях, а тоді знову радію, що ти нарешті щаслива! Як на каруселі… — схлипнула вона й дозволила мамі обняти себе.
— Я тебе розумію. Якраз зараз я це усвідомила. Бачиш, — продовжувала вона, не випускаючи Аліцію з обіймів, — я вже непристойно доросла, а ще недавно звинувачувала весь світ за те, що коли мій шлюб розпався, я залишилася зі своєю проблемою сама…
— Але ж це ти покинула тата!
— Ні. Просто я першою мала мужність сказати, що немає більше сенсу вдавати чоловіка й дружину. Може, я зробила помилку, що відмовилася від боротьби за наш шлюб, але хіба можна щось вибороти самій…
Мама знову виглядала, як і раніше. Невблаганні зморшки не давали усмішці з’явитися на її обличчі, а очі потьмяніли. Аліція вразилася, що можна так швидко постаріти. Просто на очах.
— Але я хотіла поговорити з тобою про інше, — мама знову глянула на доньку. — Зараз ти переживаєш дуже важкий час, і можеш вимагати, аби я була поруч. А я… Я давно не була такою щасливою. Я не вибирала миті, коли щастя могло прийти, воно прийшло само. Та це не значить, що я байдужа до твоїх проблем. Завдяки тобі Фридерик став важливим і для мене. Подивись…
Мама витягла з великого конверта якісь папери.
— Це запрошення на консультацію до трьох найкращих онкологів у Європі. Дитячих, звісно. Завдяки моїм знайомим зі Стокгольма мені вдалося домовитися про консультації й обстеження. Тато й Клаудія ще не знають, що невдовзі Фридерик отримає ще один шанс. Треба лише почекати на підтвердження…
Аліція підхопилася й побігла по телефон.
— Дзвони, — благально прошепотіла вона.
— Я б воліла переконатися, що все залагоджено остаточно.
— Подзвони, ну будь ласка.