Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.
Мама була спокійна й терпляча. Годинник давно вже вибив північ, але обидві не відчували втоми й при світлі маленької нічної лампи, під тихі звуки музики, які линули з радіо, продовжували звірятися одна одній.
— Я теж із деким познайомилася, — мама почервоніла, а може, Аліції лише так здалося.
— Я його знаю?
— Ні. Це мій колега з редакції, ми працюємо разом багато років.
— Ну, тоді ти давно з ним познайомилася, — посміхнулася Аліція.
— Не зовсім так. Раніше це був звичайний колега, але кілька днів тому він запросив мене на каву, і якось нам так приємно балакалося. Геть інакше, ніж на роботі.
— Тепер я розумію, чому ти, перш ніж вийти з дому, окупуєш ванну! — Аліція похитала головою з удаваним докором, але відразу міцно пригорнулася до мами. — Я б хотіла, аби ми обидві були щасливі, — прошепотіла юна.
— Знаєш, це цілком можливо, — відповіла мама. — Якщо перестанемо боятися складних рішень, щастя неодмінно постукає в наші двері. Здається, юно любить сміливих жінок, — додала юна й поцілувала доньку в гарячу щоку.
ЗОЛОТА РИБКА-2
— А мозна цю рибку витягнути з води, сцоб добре роздивитися? — Фридерик був захоплений подарунком.
— У жодному випадку, — Аліція намагалася виглядати суворою. — Не смій її витягати чи поїти кока-колою.
— А снікерсом погодувати? — благально запитав Фридерик. — Таким мацюпусіньким снікерсом, — додав він.
— Аж ніяк! Я принесла для твоєї рибки спеціальний корм. Їй потребен лише цей порошок і твоє товариство.
— А яксцо зі мною сцось станеться, то рибка тез помре?
— Так. Від суму за тобою. Тому ти повинен видужувати й піклуватися про неї.
Аліція добачила привітний погляд Зузи, яка поправляла постіль на сусідньому ліжку, і раптом збагнула, що це вперше вона уникнула нервової суперечки із Фридериком і спокійно сприйняла його побоювання. Вдячно посміхнулася до Зузи.
— Слухай-но, шибенику. Ця рибка золота, і вона неодмінно виконає твої бажання.
— Вона помаранцева, — категорично заявив Фридерик, торкаючись пальчиком банки.
— Золотішої не було, — пояснила Аліція, — але цієї буде цілком достатньо.
— Я б узе хотів додому, — Фрицек дивився углиб слоїка, а його погляд, здавалося, проникав крізь скло й тонув у чистій воді.
— Тоді залагодь це з нею. От побачиш, у тебе вийде.
— Сперсу я б хотів десцо інсе, — малий відірвав погляд від рибки.
— Мабуть, видужати! — зраділа Аліція.
— Це тез потім. Я б сперсу хотів, сцоб Зося погодилася стати моєю друзиною. Бо тепер прийсла Нікола, і вона хоце, сцоб я з нею озенився, а я справді не мозу! — Фрицек ледь не плакав.
— Чому не можеш? — Аліцію здивували ці любовні перипетії, і вона не дуже розуміла, як можна допомогти братові.
— Ну, бо я її не люблю аз так дузе. Оту Ніколу. Тільки трохи люблю. Хоца сам не знаю, — пояснював він. — Бо вцора Нікола побила Ксися, коли він мені сів на ногу. Отак його побила, і Ксись навіть плакав. Вона така сильна, ну, казу тобі, сильна, така як бик.
— Доведеться тобі подумати, що діється із твоїм коханням, — Аліція, сміючись, поправила подушку. — Добрячий ти фрукт, виявляється! — насварилася юна пальцем.
— Ніякий я не фрукт! — обурився Фридерик. — А у Ксися є такий спеціальний апарат для повітря. Я хотів його приміряти, але Кароль на мене розсердився, як хорела.
— Треба казати «холера», — виправила Аліція.
— Хорела, — повторив Фридерик, безпорадно розвівши ручками.