Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.
Аліція перелякано вслухалася в нові й нові звинувачення. Випадкові перехожі позирали на неї із цікавістю, і це було нестерпно. Та перш ніж юна втрутилася в гнівний монолог подруги, перш ніж наважилася, Сари вже поруч не було. Її наче підхопив сильний порив вітру, який шелестів розкиданими в парку газетами. Чи низька дощова хмара.
Так чи сяк, Аліція залишилася сама. Біля її ніг дріботіло кілька голубів. Птахи задирали голівки догори, а Аліція ледь не плакала.
ЛИСТИ ДО СЕБЕ
ЩАСТЯ НА ПОРОЗІ
Золоту рибку, тобто звичайного помаранчевого вуалехвоста, Аліція купила в зоомагазинчику біля скверу. Побачила її того ж таки дня, коли Фридерик необачно полив їхню спільну пальму кока-колою. Зараз Аліція стояла біля великих акваріумів, роздивляючись кольорових рибок.
Він повинен когось доглядати, — думала дівчина, спостерігаючи за веселим вуалехвостом, який витанцьовував серед водоростей. — Але як поставити в палаті акваріум?
— Якщо ви любите компанію, рекомендую цю маленьку пустунку. Вона вам дуже підходить, — озвався старенький власник крамниці.
— Це не мені. Для брата в лікарні, — швидко пояснила Аліція. — Але я ж не можу принести туди акваріум, — зітхнула вона.
— І не треба. Досить великої банки й води. Цей вид рибок любить, аби ними милувалися й не любить ділитися чиїмсь захопленням, — додав він, і Аліція оцінила його вміння продавати.
Мабуть, папужок-нерозлучників він так само продав би поодинці, — злісно подумала юна. Старенький подивився на неї проникливим поглядом.
— А от, приміром, папужку-нерозлучника я б ніколи не продав вам одного, — заговорив він. — Бо це геть інша справа.
Аліція засоромилася, а старенький не зводив з неї очей.
— Гарна ящірка, — продавець посміхнувся, угледівши кулончик на шиї Аліції. — Але такої в моїй крамниці немає. Це дике стюріння й треба вміти поважати її свободу, — серйозно додав він.
— Я куплю цю рибку, — вирішила Аліція, У неї було дивне відчуття. Ніби власник магазину сягнув поглядом набагато далі й побачив значно більше, ніж скромну прикрасу.
Дівчина поверталася додому збуджена. Йшлося лише про те, щоб рибка була золота чи принаймні блищала, і щоб Фрицек міг висловити їй своє бажання. І навіть три.
На розі вулиці Мисенської стояла Сара. Із Борисом. Вона розмахувала руками, мов вітряк, а Борис голосно сміявся з її розповіді.
— Певне, говорить про мене, — подумала Аліція, і радість від приємного вечора раптово випарувалася.
Сара й Борис її помітили. Помахали їй, але з місця не рушили, хоча спалахнуло зелене світло. І ніщо не заважало Сарі перебігти через дорогу.
Банка здалася Аліції неймовірно важкою. Погода паскудною, день надто похмурим. А подумавши про обід, який точно складатиметься із заморожених вареників, і про маму, яка сидітиме до неї спиною, заглибившись у свою роботу, дівчина відчула гнітючу самотність.
А може, це я забагато вимагаю? — намагалася вона звинуватити себе. — Думаю про власні проблеми, зате забуваю про нещастя інших?
Серед цих проблем уже був Фрицек і погані результати його аналізів. Поруч із Фридериком — Клаудія із запухлими від недосипання очима й передчасно посивілий, блідий тато. Була Сара, якій разом із помідорами довелося продати свої амбіції та гордість. Саме так про неї думала Аліція. Ну, і ще Дорця, яка боролася за кожен грам життя.
Уперше в житті Аліції здавалося, що сходи в її будинку ведуть просто до неба. І справді! Щойно відчинивши двері, дівчина відчула запах справжнього домашнього бульйону.
— Як добре, що ти вже прийшла! — гукнула з кухні мама. — Я зробила домашню локшину. Зараз їстимемо бульйон і пліткуватимемо. А це що таке? — мама кивнула на слоїк.
— Це золота рибка для Фрицека, — посміхнулася Аліція. — І навіть не думай приготувати її на друге, бо вона щойно виконала мою заповітну мрію.
Рибка не гаяла часу. Того дня мама навіть не зазирнула до кабінету. Укупі з Аліцією вони сиділи на великому дивані й віддавалися приємному ледарюванню, ділячись найпотаємнішим. Із найглибших куточків пам’яті витягали свої секрети, і їм було легко разом.
— Іноді мені здається, що я тебе дуже занедбую. Утікаю до своєї книжки, шукаю собі якогось зручного місця, — говорила мама, гріючи долоні об чашку із чаєм. — Але мені із цим погано. Просто щоб ти знала…
— Я гадала, що Сара завжди належатиме лише мені. Немовби якась цінна річ. Наприклад, «Нікон», — шепотіла Аліція. — Тепер я знаю, що юна не така, як я думала, і мушу вирішити, чи цю іншу Сару я теж любитиму…
— Я дуже за тебе непокоюся, — сумно посміхнулася мама. — Фридерикова хвороба наразила тебе на важке випробування, і ніхто тобі тут не допоможе. Ані тато, ані я. Ані Клаудія. Зате ти можеш допомогти всім, намагаючись зрозуміти, що іноді ніхто не винен, а всі страждають. Чи зможеш ти це збагнути?
— Я не надто багато розповідала тобі про Роберта. Може, соромилася? — Аліція сама собі не вірила, що так запросто про це говорить. — Але я його… ну, дуже люблю. Більш, ніж дуже. Якби його не було, я б думала тільки про Фрицека. А Роберт — це безпечний порт для моїх мрій. Варто заплющити очі, і я відразу його бачу й відчуваю, що нічого поганого зі мною не станеться…
— Я рада, що ти можеш бути щасливою. За щастя зазвичай доводиться платити, але без цього взагалі не варто жити.