Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.

— Дуже?

— Дуже.

— Дуже…

За вікном гаснув натомлений день. Темрява проганяла людей з вулиць. Замовкали кроки й розмови. Зачинялися вікна, дзеленчали чимраз повільніші трамваї. Це вечірнє вимирання міста відбувалося потайки від Аліції й Роберта, які вивчали власні почуття, блукаючи в їхньому лабіринті. Дивувалися, що в душі існує стільки чудових куточків кохання, куди досі жодне з них ще не зазирало. А чарівниця лампа непомітно робила своє, даючи обом можливість роздивитися в очах народження щастя. Несміливого й такого любого, що хотілося його зберегти назавжди.

Лише коли мама тихенько постукала у двері, вони вразилися своєю мандрівкою в незнані світи нових бажань.

— Заходь, мамо, — відгукнулася Аліція, повертаючись із небес на землю.

— Сарі вже краще, вона прокинулася, — почулося з-за дверей. — На вас ще чекатиме вечірня прогулянка, бо їй не можна повертатися самій додому.

— Ти з нею говорила?

— Так, і мабуть, нині не варто повертатися до того, що сталося. Нехай іншим разом.

Сара сиділа у вітальні на своєму улюбленому місці на дивані й виглядала, як Наполеон після програної битви. Власне, вона нагадувала цілу армію Наполеонів, тож Аліція не знала, що сказати цьому нещасному воїнові.

Але воїн не розраховував на теплі слова.

— Принеси мені ванну води! — зойкнула Сара, благально дивлячись на Аліцію.

— Ванну? — перепитала та.

— Води! — простогнала Сара. — Можна відро, колодязь, океан. Байдуже, аби водички.

Вихлебтавши кілька склянок і продовжуючи притримувати на лобі компрес, вона безтямно роззирнулася кімнатою.

— Чого так на мене задивляєшся, ніби вперше в житті бачиш? — Сара глянула на Аліцію вже не так упевнено, як раніше. — Знаю, знаю, — додала вона вже менш зарозуміло, — нині було на що подивитися! Більше в тебе такої нагоди не буде. А хто це в нас тут? Наш Вівальді! Привіт, Роберте, — привіталася вона, знову прикладаючи до лоба вологого рушника. — Ну, покажи цю свою скрипку. Бо Аліція мені ніколи не пробачить, що цей дерев’яний цурпалок не дочекався від мене компліментів.

— Гарна, — сказала вона, коли вся трійця схилилася над футляром. — Певне, ще й грає…

— Ти навіть не уявляєш, що вона вміє! — гордо зізнався Роберт, і за мить кімната потонула у звуках сонати, яка то здіймалася вгору, то легко злітала на землю, наче вільний птах, який шукає собі зручного місця. Аліція глянула на маму, і відчула цим птахом себе. І перевела подих із такою полегшею, яку, певне, відчував Наполеон після кожної виграної битви…

ЛИСТИ ДО СЕБЕ

ЛИПОВА ГІЛКА ДЛЯ МАЛЕНЬКОГО ЛИЖНИКА

Коли Аліція стала на порозі лікарняної палати, то із жахом помітила, що Фридерик і Клаудія скидаються на два манекени, прибиті до ліжка невидимими цвяхами.

Нині моя Міс Літа навіть до півфіналу не пройшла б, — співчутливо подумала Аліція і, усупереч своїм думкам, жвавим кроком рушила в бік Фридерикового ліжка.

— А ти до мене навіть зовсім не прийсла, — почула вона замість привітання. Фрицек був блідий як стіна, і навіть його червоні губенята більше не нагадували дві соковиті ягідки.

— Я ж тобі розповідала, що до твоєї сестри приїхав хлопець! — Клаудія втомлено посміхнулася, коли Аліція щиро обняла її й присіла поруч.

— Я тез хлопець, — буркнув Фридерик. — Тільки трохи хворію.

— Усі хлопці хворіють, і тоді дівчата їх дужче люблять, — пояснила Клаудія. — А хлопець ти стопроцентний, — підтвердила вона, — бо нарікаєш, як твій батько.

— Що це з нашою пальмою? — на зелених листках схвильована Аліція помітила якісь коричневі плями.

— Вона не любить кока-коли, — поскаржився Фридерик.

— Звідки ти знаєш? — глянула на братика Аліція.

— Бо я її напував.