Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.

— Ось вам матеріали, — продовжувала біологічка. — Це ваш перший урок підтримки. Уважно прочитайте ці сторінки!

— Це Доротин щоденник? — Борис глянув на назву.

— Так, окремі сторінки. Вона погодилася й навіть сама про це попросила, щоб ви прочитали. А тут, на окремому аркуші вся важлива інформація про її хворобу. Сподіваюся, що ознайомившись із цим, ви погодитеся з Аліцією.

А потім протягом наступної півгодини вчителька за допомогою типових шкільних аргументів переконувала учнів, що вони мусять довіряти вчителям і жити з ними в згоді. Ніхто з нею не сперечався.

РАДІСТЬ РОЗМІРОМ ІЗ ГОРОШИНКУ

— Це вже післязавтра! — раділа Аліція, повертаючись із лікарні. Був вечір, і сутінки поволі осідали на вологих міських скверах. Пахло дозрілими каштанами.

Дівчина помітила, що час віднедавна почав бігти все швидше. Мчав, як велосипедист на фініші, і їй ставало дедалі важче поєднувати лікарню, школу й дім.

— Але в суботу, годинничку, пригальмуй! — благала вона подумки стрілки, які невблаганно відлічували хвилини й години. Приємно було йти з думкою, що в суботу о цій порі вони з Робертом питимуть гарячий чай. А ще раніше підуть до крамниці з музичними інструментами. Увечері вона сама приготує вечерю. Справжню. Клаудія дала їй рецепт сирників із брусничним соусом. Вийдуть не гірші, ніж у паризькому ресторані! Міс Літа вважала, що ця страва просто не може не вдатися, вона приречена на успіх!

— Цього не може статися, люба, — запевнила вона Аліцію, простягаючи їй подарунок — слоїчок із брусницями.

Власне, дівчина вже все старанно розпланувала. Крім найважливішого. Вона досі не втаємничила маму у свої плани, але збиралася зробити це просто зараз, повернувшись додому.

— Пізно ти повертаєшся, — мама відвернулася від монітора, й Аліція вразилася, помітивши її землисту шкіру.

— У тебе від цього комп’ютера очі як у кролика, — сказала вона, цілуючи маму в щоку.

— Угадай, на якій я сторінці?

У маминому голосі вчувалася гордість, проте сама вона виглядала зле.

— Вісімдесят третя.

— Дев’яносто друга, дорогенька. Там на тебе чекає вечеря.

— У вигляді чого?

Аліція не хотіла образити маму, але та відразу спохмурніла.

— Я купила овочевий салат. Якщо присмачиш його тим своїм базиліком, буде непоганий.

— Завтра я готуватиму вечерю. І вже нині запрошую тебе на неї.

— А яке завтра свято?

Мама була напівпритомна. Якби Аліція сказала, що завтра святвечір, мама б точно перелякалася.

— Саме про це я й хотіла з тобою поговорити. Може, повечеряємо разом?

— Я мушу дописати цей абзац, а ти їж. Потім побалакаємо, добре?

Салат був жахливий. Аліція навіть запідозрила, що мама купувала ці овочі в Сари, яка власноручно все це перемішала й поклала в пакет. Проте радість від думки про завтрашній день не знала таких перешкод, як відсутність апетиту на сумнівний салат. Зараз Аліція радо спожила би будь-які овочі на світі й присягнулася б харчуватися ними до самої пенсії.

Мама не чекала жодних відгуків. Вона прийшла втомлена й у поганому настрої.

Певне, Астрід Ліндґрен у своєму нелегкому житті зробила все, щоб мамина книжка про неї народжувалася у справжніх творчих муках, — подумала Аліція.

— Завтра до мене приїде Роберт. Він хоче купити скрипку, — додала Аліція, угледівши подив на маминому обличчі.

— Ну, то він до крамниці приїде, а не до тебе, — мама позіхнула, і Аліція наважилася повідомити найважливіше.

— Я запросила його до нас на два дні. Подумала…