Читать книгу «Позолочена рибка» онлайн.

— Ні… Не знаю. Може, я щось переплутала, — Аліція зніяковіла, усвідомивши, що під кінець навчального року Сара чомусь дуже часто згадувала про Бориса, і його ім’я вигулькувало в розмовах частіше, ніж будь-яке інше. Можна сказати, що аж занадто часто.

— Мабуть, я помиляюся! — Аліція підшуковувала відповідні слова. — Здається, Моніка мала на увазі Кшися. Зрештою, вона завжди говорить забагато, а потім виявляється, що все це дурня. Ти помітила, що вона цим нагадує нашу вчительку фізкультури?

Але Сара заглибилася у власні думки й лише обміркувавши щось, глянула на Аліцію, посміхаючись, як завжди.

— У будь-якому разі, мене не цікавить ця бліда подоба Цуговського, — пирхнула вона. — Навіть, якби Борис перетворився на двох братів одночасно, мені байдужісінько.

Аліція потупилася, бо в Сариних словах не було притаманної подрузі щирості.

І раптом між нею й Сарою запала мовчанка. Дуже схожа на ті, у яких тонули колись батьки Аліції.

— Підніми цю ролету, бо сидимо тут, як у шахті.

Аліція простягла руку до мотузка й дозволила призахідному сонцю розлити на стіні теплу пляму.

— Була би класна фотка. Посміхнися! — долоні Аліції вже фоткали обличчя подруги. — Частина Сари на сонці, частина в тіні… — вона вдала, що наводить об’єктив. — Клац, — мовила вже голосніше. Але Сара навіть не спробувала звично позувати до вдаваної фотографії, і Аліція із жахом подумала, що подруга виглядає зараз так, наче впала у викопаний Борисом рівчак.

Вона вже зрозуміла, що її плани зійшли нанівець, що про власні канікули вона й словом не прохопиться, а ім’я Роберта навіть не наважиться вимовити. Немає на те ради. Бувають такі моменти, коли власне щастя аж проситься, щоб комусь у ньому звіритися. Проте радість від того, що вона хотіла поділитися із Сарою своїми переживаннями, згасла.

Зрештою, я могла хоча б натякнути про нього, — думала Аліція. — Але ж неможливо натякнути так, щоб не посміхнутися, щоб голос не затремтів, очі не засяяли. І як почуватиметься Сара, яку я щойно позбавила ілюзій, а відразу потому приголомшу її власною радістю? Ні, — вирішила вона. — Робертові доведеться почекати, перш ніж він перетвориться на неодмінну тему пообідніх розмов. Спершу Фрицек. Потім Борис. Решта не має значення.

— А як там у Крушині? Роберт був? — Сара спробувала придушити гіркоту, яка щойно зринула в її серці. — Класний у тебе браслет.

— Дідусь із бабусею подарували, — відповіла Аліція, втупившись у крісло. — Так собі… дурничка. А Роберта не було. Теж працював, — додала вона, дивлячись, як Сара змагається зі шнурівками своїх тенісок.

— Забіжу днів через два. Я й досі працюю, і скажу чесно, мене вже від помідорів нудить. Та що там! — знизала вона плечима. — Однаково не зрозумієш, бо доля тобі в руку дає браслети, а не помідори, щоб їх важити.

І вже у дверях Сара знову зупинилася.

— Геть забула. Уявляєш, із ким на нашій вулиці прогулюється Костек Бонк?

— То він більше не у в’язниці? — Аліцію здивувала докладна біографія Бонка, яка зростала разом із ними.

— Ще не у в’язниці! — спростувала Сара. — Поки що він ходить з тією класною дикторкою, яка розповідає про погоду! Дивлюся на них з балкона й думаю, що коли б вона знала, яку штуку втнув Костек панові Малині…

— Ти ж казала, що він йолоп! — обурилася Аліція.

— Мій батько сказав, що зараз підвищений попит на ідіотів і в Бонка є всі шанси. Побачиш, його невдовзі по телеку покажуть! І тоді Малина виставить на аукціоні раковину, до якої Бонк йому нацюняв. І за ці гроші зробить собі нову ванну. Та ще й із джакузі!

Сара легко збігала униз, долаючи по кілька сходинок відразу.

Аліція залишилася сама з Костеком Бонком і раковиною пана Малини. Проте дівчина піддалася фантазії й вирушила на пошуки Роберта. Досить було міцно заплющити очі, щоб підгледіти його хлоп’ячу самотність. І вирішила, що краще залишитися із цією уявною картиною, яка переважила всі прикрі моменти цього дня.

МІСЦЕ ДЛЯ ЯЩІРКИ

— Яксцо ти взе прийсла, то скази Патрикові, що я зовсім не схозий на морду свиняцу, а на тебе! — Фридерик сердито розмахував зубною щіткою й ледь не плакав.

— Ну звичайно, ти ніяка не свиняча морда! — Аліція міцно обняла братика.

— Привіт, Патрику! — посміхнулася вона до набурмосеного сусіди Ящірки. — Що там таке із цією свинячою мордою?

— Коли він мені наказав бути арабським конем. А я не хочу бути арабським!

— А ким ти хочеш бути?

— Конем, але звичайним. І щоб він не смів мені розчісувати цією щіткою гриву!

— Треба доглядати свого коня, — затявся Фрицек. — Я його тільки тросецки поцесу. Це болить менсе, ніз уколи!