Вогнем i мечем. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У чиїй службі?

— Воєводи руського.

Шепіт пробіг залою.

— Що там у вас? Що чути? — гарячково допитувався король.

— Злидні… голод… самі могили…

Король затулив рукою очі.

— Ісусе Назаретський! Ісусе Назаретський! — тихо повторював король.

За хвилю він знову спитав:

— Довго ще зможете протриматися?

— Пороху нема. Супротивник біля самісіньких валів…

— Багато його?

— Хмельницький… Хан з усіма ордами.

— І хан там?

— Авжеж…

Настало довге мовчання. Присутні лише переглядалися, розгубленість була у всіх на обличчях.

— Як же ви змогли вистояти? — спитав канцлер, не приховуючи недовіри.

Почувши ці слова, Скшетуський підвів голову, ніби до нього прибули нові сили, гордовитий вираз промайнув у нього на обличчі, і він одповів несподівано сильним голосом:

— Двадцять відбитих штурмів, шістнадцять виграних битв на бойовищі, сімдесят п’ять вилазок…

І знову настало мовчання.

Раптом король випростався і струснув перукою, як лев гривою. На його жовтавому обличчі спалахнув рум’янець, очі пломеніли.

— О Боже! — закричав він. — Годі з мене цих порад, цього тупцювання на місці, цього зволікання. Є хан чи нема його, зібралося ополчення чи ні — годі з мене, присягаюся Богом! Сьогодні ж ідемо на Збараж!

— На Збараж! На Збараж! — повторило кільканадцять могутніх голосів.

Обличчя прибульця засяяло, як зоря.

— Всемилостивий королю, повелителю мій! З тобою на життя і на смерть!..

Від цих слів шляхетне королівське серце розтануло як віск і, не гидуючи відразливим видом рицаря, він стиснув обіруч його голову й сказав:

— Ти миліший мені за тих, що в атласах. Царице Небесна! За менші заслуги декому дарують староства… Тож знай, за свій подвиг і ти не лишишся без нагороди. І не переч! Я перед тобою в боргу!

А інші слідом за королем почали вигукувати:

— Не було ще доблеснішого рицаря!

— Він і з-поміж збаразьких найкращий!

— Славу невмирущу ти здобув!