Первінка (СКОРОЧЕНО): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як росте трава. Та трава рости не поспішала...

Одного разу побачив, що Собака йде від степу додому головою назад, задом іде і щось тягне, аж стогне. Підійшов ближче і побачив грубезний сувій чорного сукна. Миколка почав сварити Собаку, пояснюючи, що не можна ходити до машин, бо там міни і він може підірватись. Собака похилив голову й мовчав, та раптом підвів її, потягнув повітря, тихо заскімлив і кинувся на вигін.

Вигоном ішов чоловік... Це був Миколчин тато. Хоч Собака й не бачив його ніколи, але раптом оголосив, що іде господар, ще й коника веде. Вибігла мати, кульгав дід Рятушняк, бігли й плакали жінки. Тато взяв на руки Миколчиних братика та сестричку, пригорнув до себе Миколку, а мати притулилась до татової спини...

— Ну що там, дядьку? — якось тихо спитав діда Рятушняка, і старий побіг до Первінки в сарай по лопату.

Тато з лопатою і дід з киркою вийшли стурбовані чимсь вкрай, не кажучи нікому ні слова, швидко пішли в степ. Біля Могили зупинились. Дід Рятушняк сказав, що всі ці роки не зводив з неї очей. Нікого не було. Лише один раз ночував біля, тут під грушкою, з танками німець, але на верх не вилазив. Піднялись на Могилу і почали копати. Витягли з ями плуга, потім ще одного. Далі батько став на коліна і почав розгрібати солому, раптом затих, перестав дихати, ніби зловив щось цінне й дороге. У діда Рятушняка дрібно тремтіли вуса. Батько випростався і підніс до очей пригорщу пшениці, роздививсь, понюхав, дав понюхати дідові...

Дід Рятушняк як молодий побіг до села... І засновали від села до Розкопаної Могили і назад люди. У мішках, у торбинках, на коромислах у відрах люди носили колгоспну пшеницю, яку Миколчин батько разом з дідом Ратушняком закопали на початку війни таємно від усіх.

Носили всю ніч. Розвиднялося. Від Розкопаної Могили йшли жінки з останнім зерном, як від яру викотилась колона наших танків. Один з "бобиків", що метушились коло танків, під’їхав до жінок. З нього виплигнув лейтенант, підскочив до жінок, покопирсався в одному мішку і спаленів:

— Де взяли?

Жінки мовчки кліпали очима. Добре, що підійшов Миколчин тато, і лейтенант, забачивши множество орденів на татових грудях, присмирнів. Тут під’їхав ще один "бобик", і з нього вийшов генерал, поздоровкався з людьми. Миколчин тато сказав, що він голова колгоспу і що в сорок першому, як відступали, закопали колгоспну пшеницю. Тепер можна сіяти. Генерал набрав пригорщу пшениці, довго на неї дивився, глянув на людей, висипав чомусь її до себе в карман і наказав капітану Бондаренко лишити в цьому селі пару бочок пального. Більшим він не міг допомогти.

Не встигли перегорнути в школі пшеницю, як на вигоні сів літак. Дід Рятушняк, зойкнувши, побіг до літака, бо з нього вилазив син Петро. Син було кинувся до хати, та дід гукнув його. Петро прилетів на два дні у відпустку. Кинувся до батька, потім поздоровкавсь з людьми. На грудях у нього блищала Золота зірка Героя... Дід притулився до неї, заплакав...

— Петре, — сказав Миколчин тато, — ні трактора, ні коней. Маємо сім плугів. Лопатою поле не перекопаєш.

Сім плугів, запряжених в... Петрів літак, стояли на давно не ораному полі. Далі стояли жінки, і руки їх були в торбинках з зерном. Петро завів літак. Його колеса пішли по землі, а за ним і плуги. За плугами йшли старі чоловіки. їх руки були на чепігах. За ними засівали землю жінки. Легко і радісно. Навіть удови.

А позад усіх брів Миколка з Первінкою: запряжена в борону, вона йшла поруч з ним на налигачі... і ріжки в неї були віночком.

[1] Магар — різновид проса.