Що не згадаю й ваших я імен,
Щоб не згіршити вам страшної долі,
Що зникли вже за овидом ген-ген
І крутитесь у божевільнім колі
По руднях, і болотах, і лісах,
Де гаврами гасає голий жах!..
У вік наш лагідний спочатку кості
Нам переб'ють осиковим ціпком,
А потім, зжалившись, позичать костур.
Десь під заметами, окутий льдом,
У морі бурянім є дикий острів,
Де ще святі, спасавшись, їли жом,
Де й ми, в гріхах покаявшися самі,
Загаєм час молитвами й постами.
Шумить, шумить тайгою чорний бір,
Як і шумів колись за Миколая.
Очами ще не міряний Сибір
Тепер я криком радісно вітаю.
Усіх, хто йшов шляхами ясних зір,
В дрімуче лоно радо він приймає:
Тут нації краса і гордий квіт
З уламків корабельних творить міт.
Брати мої в далекому вигнанню,
Що ваших голосів давно не чуть,
Яким прийдеться, може, до сконання
В душі коняти гнів, важкий, як ртуть!
Мужайтеся, блукаючи за гранню,
Якщо не дано вам рушати в путь.
Якби ж то вам, серця одягши в кригу,
Згадати шлях, яким помчався Ігор!