Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

«Тім, друже, поспішай до страйкового комітету. Становище дуже серйозне. Кажуть, що Говерс надсилає до нас автоматів-робітників, якихось роботарів. Ти розумієш, що то буде?.. Отже, чекаємо на тебе. Твій Боб Леслі».

Від несподіванки Мадлена аж свиснула.

— Ото маєте! Невже це й є винахід Бірза? Так оце та важлива справа, що жене сюди їх обох? От цікава штука! Роботарі!.. Та це ж надзвичайна річ. Невже Бірзові пощастило розв’язати цю складну проблему?..

Очі Мадлени палали, вона забула про страйк, про все інше. Роботарі!.. Залізні робітники, що замінюють собою живих людей!

Надзвичайна, смілива ідея! Хоч би скоріш той Бірз приїздив. Як цікаво! І досі він нічого не говорив їй? Де ж він?..

І, немов відповідаючи Мадлені, немов задовольняючи її бажання, знов енергійно задзвонив електричний дзвінок. Мадлена кинулась до дверей, розчинила їх. У дверях стояла висока худорлява постать Томаса Бірза. Він вийняв з рота свою незмінну люльку і радісно усміхнувся.

— Добридень, Мадлено! Насамперед, дозвольте передати пробачення від Тіма Кроунті. Ми їхали разом, але на вокзалі його зустріли якісь підозрілі робітники, і він подався з ними. Сказав, що потім зайде до вас.

Мадлена нетерпляче перепинила його:

— Досить про того Тіма! Заходьте скоріш. Як це могло бути, що ви аж досі не говорили мені про ваш винахід, про роботарів?

Томас Бірз підозріло глянув на неї.

— Звідки ви взнали про це?

Замість відповіді, Мадлена простягла йому лист, що дістала від хлопчика з галстуком. Томас Бірз уважно прочитав його і спокійно вимовив, повертаючи Мадлені:

— Так, це правда. Ми надсилаємо сюди роботарів. Перша партія буде тут завтра вранці. Я приїхав, щоб поставити їх на роботу — а перед тим розповісти про свій винахід вам, Мадлено. І цей Боб Леслі, що писав листа, не помиляється. Роботарі, Мадлено, це…

Він трохи спинився, потяг з люльки гарячого диму і, випускаючи з рота сиву пахучу хмарку, закінчив:

— Це кінець усяким страйкам!

5. БІРЗ, ВИНАХІДНИК РОБОТАРІВ

— Ти бачив їх, Тім? Бачив на власні очі?

Тім кивнув головою: так, бачив, роздивлявся своїми очима.

— То виходить, це не вигадка?

— Ні. Справжня дійсність.

У приміщенні страйкового комітету було тісно й накурено. Боб Леслі, голова комітету, сидів, жадібно слухаючи Тімове оповідання. Інші члени комітету теж кинули чергові справи, щоб послухати Тіма. Невиразні чутки про залізних людей, про роботарів, перетворилися на реальну загрозу. Чи не кінець це страйкові?..

Загроза ставала цілком реальною. Зрадивши свої звички, Тім цього разу розповідав повільно, не поспішаючи. І кожна його фраза, кожне його слово були насичені напруженням, тривогою. Тім говорив про роботаря.

— Він, цей роботар, був наче просто закутий у панцер. Розумієте, цілком металічна постать. Ввесь з голови до ніг залізний. Жодного непевного руху. Він іде, переставляючи ноги, як людина.

— А коли щось опиниться на його дорозі? Обійде? — не витримав Боб Леслі.

— Не певен… Не знаю…

Тім згадав, як йому самому здалося в Говерса, що роботар суне прямо на його крісло. Це було страшно!..

— Якщо господар потвори накаже їй обійти, — похмуро сказав він, — потвора обійде. Коли ж ні…

Після короткої паузи голос Тіма задзвенів з новою силою.

— Тоді роботар роздушить своїми залізними ногами те, що опиниться перед ним.

Всі змовкли. Боб Леслі задумливо постукував пальцями об стіл, поглядаючи на Тіма і мов не наважуючись щось сказати.