Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Блек уже не цідив слова за словом. Він говорив дедалі швидше, впевненіше, мов даючи Бірзові можливість зрозуміти всю міць нового керівника фашистської організації, нового начальника таємної поліції:

— Вони переховуються десь у робітничих кварталах. Де — це може знати тільки міс Мадлена Стренд. Але, здається, ви, містер Бірз, були б проти того, щоб заарештувати її і довідатися від неї про місце перебування злочинців… хоча б за допомогою «третього ступеня допиту»?

Томас Бірз мимоволі зробив різкий рух: він одразу уявив Мадлену в руках поліції, в руках цього неприємного сухого чоловіка. «Третій ступінь»… це означає допит з погрозами, з муками — за поліцейським визначенням. Ні!.. Проте, — і Бірз нахмурився: звідки цей самий Гордон Блек знає щось про його взаємини з Мадленою?

— Звісно, її не треба заарештовувати, то був би цілий скандал. Адже Мадлена Стренд інженер, а не робітник, — відповів нарешті Бірз, ледве стримуючи себе. — А втім, звідки вам відомо, що я був проти її арешту?

Він сказав — і відчув сам, що вийшло якось штучно. Він же сам себе викривав. Але Гордон Блек дозволив собі усміхнутися тільки кінцями вусів. Це була навіть не усмішка, а легкий натяк на усмішку, — після чого Блек спокійно говорив далі:

— Звісно, лише тому, що вона інженер, як ви сами зараз сказали. Яке ж у нас право мати ще якісь відомості? Адже особисті справи міс Стренд нас не обходять… Тим більше, коли в цих особистих справах замішані ще якісь особи першорядного значення. Отже, ми гадаємо, що Боба Леслі та Тіма Кроунті треба знайти й заарештувати.

— Чому це допоможе? У страйковому комітеті почнуть працювати інші люди. Тільки й усього.

Гордон Блек все так само ввічливо усміхнувся кінцями губів:

— Не зовсім так. Обидва вони надто досвідчені в справах організації страйку, щоб можна було залишати їх на волі. Їх треба взяти!

Він майже вигукнув цю останню фразу голосом, що ледве не зірвався у фальцет. Довго стримувана лють прорвалася в цьому вигуку. Бірз знов механічно відзначив і це, подумавши: «Твоя спокійність така ж штучна, як і моя. Цікаво, що саме непокоїть цю прилизану від блискучих краг до лакованого проділя на голові людину»?..

Задзвонив телефон. Бірз рвучко взяв трубку.

— Слухаю. Так. Де? На заводі? Яке нахабство! Негайно приставте його до мене. Так. Негайно!

Він гнівно поклав трубку.

— У цеху спіймали якогось хлопця, що, безумовно, мав намір пошкодити роботарям. Це не робітник, це якась невідома людина, очевидно, підіслана цим самим страйковим комітетом. Зараз цього хлопця приведуть сюди. Яке зухвальство!

Гордон Блек співчутливо похитав головою: дійсно зухвальство! Вони вже насмілюються переходити до відвертих злочинів!

— Вже навіть з цього витікає конечна потреба, містер Бірз, заарештувати ватажків, про яких ми говорили, — м’яко, але наполегливо зауважив Блек.

Двері розчинилися. Два полісмени привели злочинця. То був невисокий чорнявий хлопець у синьому спецодязі, — такому, як носили доглядачі роботарів та вбиральники заводів. Він тримав себе цілком спокійно, з цікавістю оглядався в усі боки, немов бажаючи добре запам’ятати все побачення. Лише полісменів він просто не помічав, його погляд проходив мимо них.

Це було ще дивніше, бо кожен з полісменів цупко тримав його рукою за плече. Лише підійшовши до стола Бірза, полісмени відпустили хлопця і відступили на крок назад.

Хлопець переступив з ноги на ногу, подивився на Бірза, Блека, з цікавістю оглянув рогатий хрест свастики на рукаві Блека і сховав усмішку, невимушено витираючи ніс лівим рукавом своєї куртки.

— Хто ти такий? — звернувсь до нього Бірз.

— Джім Кемп, якщо це що-небудь вам пояснить.

Цей хлопець зовсім не думав ніяковіти.

— Що ти робив у цеху?

— Прийшов подивитися на залізних потвор. Нічого, досить огидні. І хто їх тільки вигадав!..

Ясно, хлопець тримав себе неввічливо. Самий його тон був уже знущанням з тих, хто допитував Кемпа. У Бірза гнівно зійшлися брови на переніссі.

— Обшукайте його! — наказав він.

Полісмени знов виступили вперед і швидкими досвідченими рухами обшукали хлопця, не залишивши необмацаною жодної складки його одягу. Але вони не знайшли нічого, крім невеличкого аркушика паперу, тонесенького цигаркового паперу, на якому було щось надруковано нечіткими, розпливчастими літерами. То була прокламація страйкового комітету:

«Тримайтесь міцніше, товариші! — говорилося в ній. — Страйк мусить перемогти. Частину членів комітету заарештовано, але комітет не припиняє своєї роботи. Адже кожен свідомий робітник добре знає, що арешт будь-кого з революціонерів не може завадити загальній справі, її розгортанню та перемозі. На зміну кожному заарештованому приходять десятки нових свіжих, бадьорих бійців, сповнених волею до боротьби, до рішучої перемоги. Арешти лише підносять настрій справжніх революціонерів. Усі намагання компанії Джонатана Говерса та її цепового собаки Бірза зірвати страйк і придушити робітничий революційний рух — засуджені на невдачу. Ніякі роботарі не допоможуть Говерсам та Бірзам перемогти нас. Бо нам на допомогу йде все робітництво. По всіх містах і провінціях спалахують страйки солідарності. Наближаються вирішальні бої справжньої громадянської війни, яка несе з собою визволення робітників. Міцніше, товариші, ми переможемо капітал, як перемогли його героїчні Червоні Країни!..»

Підпис був: «Страйковий комітет».

Очевидно, прокламацію читали не один раз, розгортаючи й складаючи. Тоненький папір на згинах зовсім протерся і ледве тримався; від необережного руху вся прокламація могла розпастися на окремі чотирикутники.