Гільмар. Як на мене, то я не від того, щоб вони знов погризлися. Все-таки розвага.
Рерлун. О, на мою думку, без таких розваг можна обійтися.
Гільмар. Хто як дивиться. Деякі натури просто потребують час від часу такої бійки, це їх підбадьорює. Але в маленькому містечку, на жаль, не часто трапляється подібна нагода, та й не кожному дано… (Перегортає книгу ад'юнкта.) «Жінка на службі суспільства». Це що за дурниця?
Бетті. Боже мій! Не можна ж так говорити, Гільмаре! Ти, звичайно, не читав цієї книги?
Гільмар. Ні, і не збираюсь.
Бетті. Ти, мабуть, знов себе недобре почуваєш сьогодні?
Гільмар. Так, недобре.
Бетті. Погано спав уночі?
Гільмар. Ще й дуже погано. Я вчора ввечері пішов прогулятися заради своєї недуги; потім завернув у клуб і почитав опис однієї полярної експедиції. Загартовуєш свій дух, стежачи за боротьбою людини з стихіями!
Фру Руммель. Але вам це, мабуть, шкодить, пане Теннесен?
Гільмар. Дуже шкодить. Цілу ніч я прокрутився в якомусь півсні, марячи огидним моржем, що ганявся за мною.
Улаф (піднявшися з саду на терасу). За тобою морж ганявся, дядечку?
Гільмар. У сні, дурню!.. А ти все ще гаєш час з отим жалюгідним луком? Чом не заведеш справжньої рушниці?
Улаф. Мені б дуже хотілося, та…
Гільмар. Рушниця — це я все-таки розумію: якось лоскоче нерви, коли спускаєш курок…
У л а ф. Тоді б я ведмедів стріляв! Та що ж, тато не дає.
Бетті. Як можна вбивати йому в голову такі речі, Гільмаре!
Гільмар. Гм… ну й покоління у нас тепер виховують! Галасують про подвиги, — мій Боже! — а до діла дійде, — так, пустування. Ні крихти серйозного прагнення себе загартувати, сміливо дивитись в очі небезпеці! Та що це ти лізеш на мене зі своїм луком, йолопе! Ще візьме й вистрілить!
Улаф. Та стріли ж немає, дядечку!
Гільмар. Цього ти не можеш знати; ану ж вона все-таки є. Забери, кажу!.. І чом ти ніколи не прокатаєшся в Америку на одному з батькових кораблів? Побачив би там полювання на буйволів або сутичку з червоношкірими.
Бетті. Але, Гільмаре…
Улаф. Ах, як би я хотів, дядечку! І раптом я б там зустрів дядька Йогана і тьотю Лону…
Гільмар. Гм… Почав!
Бетті. Ну, іди знов у садок, Улафе.
Улаф. А на вулицю можна?
Бетті. Можна, тільки, гляди, недалеко.
Улаф вибігає крізь хвіртку на вулицю.
Рерлун. Воно б не слід баламутити дитину такими фантазіями, пане Теннесен.
Гільмар. Розуміється, як можна! Нехай краще все життя просидить за пічкою, як багато інших.
Рерлун. Чого ж це ви самі туди не прокатаєтесь?