Тварини трохи відступили, але не розбіглись. Ейб підняв халат, перекинув його через руку, мов тореадор, і став на місці.
— Ей-бе! — чулося ззаду відчайдушне волання.
Містер Ейб відчув у собі безмірну силу й відвагу.
— Ну що? — мовив він до тварин і підступив ще на крок. — Чого ви хочете?
— Ц-ц, — зацмокала одна тварина, а потім якось по-старечому прорипіла: — Ніжж!
— Ніжж! — дзявкнуло трохи далі. — Ніжж! Ніжж!
— Ей-бе!
— Не бійся, Лі! — гукнув Ейб.
— Лі! — дзявкнуло перед ним. — Лі. Лі. Ей-бе!
Ейб подумав, що це йому сниться.
— Чого вам?
— Ніжж!
— Ей-бе! — квилила любонька Лі. — Йди сюди!
— Зараз. Ви хочете сказати ніж? У мене немає ножа. Я вам нічого не зроблю. Чого вам ще треба?
— Ц-ц, — цмокала тварина і, погойдуючись, підступила до нього.
Ейб, що стояв з перекинутим через руку халатом, широко розставив ноги і не відступав.
— Ц-ц, — цмокнув і він. — Чого ти хочеш?
Тварина неначе подала йому передню лапу, але це Ейбові не сподобалося.
— Що? — сказав він трохи різкіше.
— Ніжж, — дзявкнула тварина і впустила з жмені щось білувате, схоже на крапельки.
Але то не були крапельки, бо воно покотилось по піску.
— Ейбе! — захлиналася Лі. — Не кидай мене тут! Містерові Ейбу вже зовсім не було страшно.
— Геть з дороги! — сказав він і махнув на тварину купальним халатом.
Вона квапливо, незграбно відступила. Тепер Ейб мав змогу відійти з честю; але хай Лі бачить, який він хоробрий! Він нахилився, щоб роздивитися те білясте, що тварина впустила з лапи. То були три тверді гладенькі матово-лискучі кульки. Містер Ейб підніс їх до очей, бо вже смеркало.
— Ей-бе! — скиглила покинута любонька. — Ейбе!
— Вже йду, — гукнув містер Ейб. — Лі, у мене щось є для тебе! Лі, Лі, я щось тобі несу!
Розмахуючи над головою купальним халатом, містер Ейб Леб біг по берегу, наче юний бог.
Лі сиділа навпочіпки, скулена, і трусилася.
— Ейбе, — схлипнула вона, цокочучи зубами. — Як ти можеш… Як ти можеш…
Ейб урочисто схилив перед нею коліна.