Альбатрос — блукач морів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Хлюпотіла вода, заколисуюче, тихо. Десь із темряви, нізвідки — з безвісті, підводилися хвилі і так само потаємно, з тихим шелестом зникали у загадковій водяній пустелі.

Поруч з кают-компанією, біля дошки оголошень, юрмилися науковці: вивісили розклад дослідницьких робіт наступних днів — те, що передбачалося виконати на 18-му градусі північної широти, тобто в Бенгальській затоці. Тут же висіла й карта Індійського океану, власне, його дна.

Це був липі начерк підводних земель. Океанське дно поставало то широкими, розлогими долинами з шпилями підводних гір, що стирчали над його рівним ложем, то пасмами гірських, на тисячі миль витягнутих хребтів з поперечними прірвами-западинами. Хребти ділили океан навпіл. Тому й звалися вони Серединно-Океанійськими.

Ось один з них, Східно-Індійський. Він починався десь в південній півкулі землі, за 35 паралеллю, і, мов рубець по щоці, тягнувся через увесь океан — аж до Бенгальської затоки. Обабіч нього лежали улоговини й западини: «Західно-Австралійська, Центральна, Кокосова. Огинаючи західний берег Суматри, Яви та десятки, сотні інших, менших, островів, розлігся Яванський (Зондський) глибоководний жолоб, над яким ми збиралися працювати.

Що вони, ці хребти й западини, є, людство вже знає. Знає в загальних рисах. Тепер ішлося про те, щоб довершити ескізний портрет океанського дна.

Перед науковцями «Витязя» стояло завдання: з’ясувати, де в Бенгальській затоці кінчаються відроги Східно-Індійського хребта та який характер має західне закінчення Яванського жолоба.

— У цьому ми, здається, схожі на скульпторів, — мовила Наталя, розглядаючи карту. — Для людини спочатку океанське дно було загадковою, безформною масою. З цього матеріалу й заходилися ліпити портрет океану. Ще кілька зусиль — і портрет буде готовий. Так що плавання, хлопці, не розвага, а «Витязь» — не яхта для прогулянок, — зауважила вона.

Розклад робіт складено, враховуючи кожну годину, кожну хвилину.

Хвиляста лінія, що вимальовувалася на стрічці ехолота, — донний профіль, — свідчила про нерівності дна і про те, що судно над улоговиною.

Ми стояли на палубі — біолог Юрій і я. Недавні буруни, підняті стрічними течіями в Кокосовій протоці, вляглися, і вода була тиха-тиха. У пітьмі вона палахкотіла, наче охоплена пожежею. Горіло море, палала вода, особливо тут, обабіч «Витязя», розсічена його форштевнем.

— А знаєш що це? — спитав Юрій.

— Світіння.

— Так, світіння, вірніше — біолюмінесценція. Світло, випромінюване мікроорганізмами. Бо у воді сяє все: бактерії, водорості, молюски, риба. Світіння моря виникає при окисленні люциферина в сполученні з іншою речовиною — люциферозою. Деякі організми здатні самі виробляти ці речовини, у деяких є спеціальні органи, в них і містяться бактерії, що світяться. Та поки що ми не завжди можемо відповісти на питання, чому світяться мікроорганізми. Приміром, знаємо, що так звані риби-вудильники світяться, аби заманити здобич; глибоководні кальмари — навпаки, в хвилину небезпеки своїм сяйвом — рідиною, яку вони плюхкають в очі противникові, — захищаються від нападу. Але невідомо, чого, наприклад, палають бактерії, гриби, водорості.

Людина повинна розгадати щонайменшу таємницю природи, бо ці розгадки не можуть не принести їй користі.

І захоплено розповів про мікроорганізми, які він, Юрій Рудяков, вивчає.

Навіть не думалося, що ці мікросвіти, про які оповідав учений, такі розмаїті. Та й практичне значення од їх вивчення неабияке… Я довідався, як у Японії під час другої світової війни з ракоподібних, що світяться, виготовляли порошок, який брали в дорогу солдати. Щоб у темряві розгледіти карту або написати щось, не треба ліхтаря: варто взяти крихітку порошка, розтерти його на долоні, як він засяє, і при тому світлі можна роздивитися все потрібне.

— Явище світіння мікроорганізмів японці використовують для своєї підводної оборони, — додав Юрій. — Бо в морях, багатих на світні організми, ніяк не пройде непоміченим підводний човен — він палатиме, як смолоскип, і, отже, його легко запеленгувати.

І вечір був мрійливо синій, і мрійливо синьою була ніч (може, тому, що з берега багатьом надійшли радіограми, я теж одержав, від матері). Рясними зорями палахкотіла ніч, сяяло небо, палало море.

Андаманська острівна дуга лишилася позаду. Кокосовою протокою, яка розмежовує острови Лендфол і Літл-Коко, «Витязь» вийшов у Бенгальську затоку.

Під нами розкинувся Яванський жолоб. Тут, у північній частіші затоки, на думку вчених, рельєф дна майже не визначений. Невідомо й те, яка товща осадків його вкриває.

І ось перші наслідки досліджень. Аналіз матеріалу сейсмоакустиків показав: Яванський жолоб, що розлігся на захід від Кокосової протоки, засипаний трикілометровими осадками, які поступово зменшуються і становлять лише до 1,5 кілометра товщини в його західній частині.

А ще слід дізнатися, чи продовжується на північ, за 18° паралель, Східно-Індійський підводний хребет, витягнутий уздовж 90° меридіана.

Станції, станції, станції… Вони схожі одна на одну. І нам, матросам, одноманітність їх набридає. Справді-бо: йдемо, зупиняємось, спускаємо буї, піднімаєм їх. Вибухи. Затишшя. Знову повний вперед — і знову станція. Та дослідникам кожна станція відкриває нові й нові сторінки нерозгаданого світу, в який і нам, матросам, часом вдається зазирнути.

… З листопада в Бенгальській затоці починається західний дрейф, який залежить від північно-східного вітру. Тоді ж у цих водах змінюються мусони. Побоювання капітана справдилося: ми на собі відчули зміну вітрів.

О третій ночі якось несподівано припустився дощ. Він усе густішав, аж поки не перейшов у зливу. В ходовій рубці хлюпотіла вода. Судно, яке й без того зносило дрейфом на захід, почало тепер гойдатися, ніби натрапило на високі пагорби та глибокі канави.

Настав світанок. А злива не вщухала. Батометри, що їх вночі опустили на глибину, не повернулися; порвався й трос з трубкою для взяття проб грунту.

На судні спохватилися:

— Все кріпити по-штормовому! Задраїти ілюмінатори, двері. Без дозволу капітана на палубу не виходити.

Давня пісня! Таке вже було біля Філіппін.

Перша ознака урагану: високо в небі з’являються неквапливі перисті хмари. Це вони, вісники шторму, линули вчора каравелами Магеллана!