МАО (10 віршів): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Слово до читача: Поезія за межами ідеологій

Перед вами книга, яка десятиліттями була неможливою.

Для радянської цензури ці вірші були «небезпечним ревізіонізмом», для західного світу — «червоною пропагандою», а для пострадянської України вони тривалий час залишалися просто непоміченими. Ми звикли бачити в Мао Цзедуні лише політичну фігуру, архітектора держави та ідеолога. Проте за лаштунками великої історії ховався один із найскладніших поетів XX століття.

Чому ми видаємо це сьогодні?

У сучасному Китаї Мао-поет цінується не менше, ніж Мао-політик. Він був «останнім мандарином» китайської словесності — людиною, яка, руйнуючи старий світ, продовжувала розмовляти мовою класичної поезії епохи Сун та Тан. Це парадокс, який ми намагалися розгадати в цьому виданні.

У цій збірці ви знайдете двох Мао:

Мао-Деміурга: Який дивиться на гори, що «срібними зміями» мчать у снігу, і запитує Всесвіт про те, хто має правити світом. Це поезія космічного масштабу, де природа є декорацією для великої волі.

Мао-Людину: Який мучиться від безсоння на «холодній подушці», тужить за загиблою дружиною («Гордою Тополею») і вміє бачити ніжну красу сливи серед запеклої зими.

Ми вперше переклали ці тексти українською мовою, використовуючи можливості штучного інтелекту для дешифрування складних китайських ієрогліфів. Нашою метою було не прославити диктатора, а відкрити для української культури феномен «ученого-воїна».

Українська мова з її природною мелодійністю виявилася дивовижно співзвучною з давньокитайськими ритмами. Ви побачите, як смарагдова вода річки Сян та крижані піки Лоушаню оживають у нашому слові, набуваючи нових, нечуваних раніше відтінків.

Ця книга — для тих, хто вміє відокремлювати естетику від політики, і для тих, хто шукає відповіді на вічне питання: де закінчується людина і де починається Історія.

Мао Цзедун — ЧАНША

(на мелодію «Ціньюаньчунь», 1925)

I

На самоті стою під небом льодяним,

Ріка Сян кинулась на північ, розсікаючи тишу.

Повз острів Оранжевий — де Цюй Юань колись стояв —

Дивлюсь: тисячі гір у багряній заграві,

Яруси лісу — немов у вині потоплені.

Прозора вода смарагдом налита до краю,

Сотні човнів рубають плин, мов клинки.

Орел б'є крилами небесну скелю,

Риба ширяє в дзеркалі бездонних глибин...

Усе живе під небом за право на життя бореться.

І я, у цій безмежності застиглий, питаю:

— Хто ж цією землею, цим світом правити має?

II

Колись прийшов сюди з гуртом друзів-однодумців,

Згадую роки, що в праці й боротьбі злились.