Читать книгу «Кава з кардамоном» онлайн.

— А що таке раптом сталося? — Наталія підвела брови, явно здивована.

— Я просто все обдумала. Моя поведінка справді була хамською. Пробач мені.

Знову лунало португальське фадо. Дівчата замовкли.

— І ти прийшла лише, щоб мене перепросити?

— Узагалі так, але не тільки. Я хочу тобі дещо запропонувати.

І Лінка почала розповідати про свій задум.

— Учора я робила фотографії на конкурс, пригадуєш, я тобі казала? Якось вони мені не вдавалися. А потім я зрозуміла, що самі місця взагалі-то нецікаві, якщо не знати, для кого вони важливі й чому. Розумієш? Цим фоткам бракує емоцій. Навіть якщо дуже гарно сфоткати міст, він лише мостом і залишатиметься, у ньому не відчувається історії, чогось, що б привернуло увагу глядача. Я собі подумала, що треба фотографувати людей у місцях, які для них важливі.

— Людей з вулиці?

— Розумієш, теоретично можна й так зробити, але це не так просто. Те, що хтось стоїть на мосту, зовсім не свідчить про те, що міст для нього багато значить. Я подумала, що сфотографую тебе й може, ще кількох людей. Друзів.

— Мене? Та що ти! А де?

— А це вже ти маєш вирішити. Йдеться про те, щоб до кожного місця додати коротеньку історію, розповідь про те, що тут сталося щось важливе.

— Це все не так просто… Мені треба подумати… Знаєш, багато важливих речей сталися зі мною в школі, але я не хочу фоткатися перед школою, оце вже ні.

— На жаль, я не можу сфотографувати тебе в Португалії, перед будинком Лео.

— Яка ти вреднюча! На щастя, це неможливо, а цей Лео мені до лампочки. Зрештою, Міхал також.

— Справді?

— Справді. Є хлопець…

— Та ти що?

— Здається, я закохалася.

Ось чому Наталія так сяяла! І, мабуть, цим пояснювалося й те, що вона перестала на неї гніватися. Наталія закохалася!

— Я пішла до Лазенок, перед самими іспитами, щоб трохи повчитися. Якраз була така класна погода. Я просиділа кілька годин над математикою та хімією, і мені страшенно закортіло морозива. Черга була на кілометр, але я таки дочекалася. Мені так хотілося того морозива, що я купила аж шість кульок.

— Нічого собі!

— В одній руці я тримала морозиво, у другій — торбу із книжками. І раптом почувся якийсь пронизливий звук. Я злякалася, бо подумала, що на мене летить щось страхітливе. Я інстинктивно підняла руку догори, щоб захиститися від потвори. Знаєш, що це було?

— Що?

— Павич.

— Павич? Я не знала, що вони літають!

— Я теж не думала, що вони це вміють, але цей справді летів у мій бік!

— Оце-то пригода!

— Та найсмішніше, що коли я отак захищалася від павича, усе морозиво полетіло на цього хлопця, на Марціна…

— Весело…

— Не кажи. Отак і познайомилися.