Читать книгу «Кава з кардамоном» онлайн.
— Не знаєш?
— Я собі подумала, що така дружба рідко зустрічається.
— Тобто яка?
— Ну, така, як у нас.
— Авжеж, — Адріан помітно засмутився. — Маєш рацію. Справді, така дружба — це рідкість.
— А що ти ще мав на увазі?
— Про що це ти?
— Ну, ти про щось не хотів мені розказувати…
Адріан провів долонею по світлому волоссю. Лінка знала цей жест. Коли він так робив, то зазвичай збирався сказати щось важливе й роздумував, говорити чи ні. Цього разу вирішив промовчати.
— Дізнаєшся свого часу.
Лінка не могла збагнути, чому ці слова її перелякали.
ТРАВЕНЬ
Єдина чорна блузка затісна. Блискучий атлас напинається на животі й збирається зморшками. Вона силкується трошечки обтягнути тканину донизу, але нічого не виходить. Зітхнувши, стягає блузку через голову. Краєм ока помічає себе в дзеркалі Волосся масне, вона не помила голову. Коли робила це востаннє? Не пригадує. Вона геть безсила. Опускається на стілець.
— Гольф одягни, — чує голос. — Отой, мій. Ну ж бо, одягай нарешті.
— Гольф? Занадто спекотно для гольфа.
Ворухнувся борлак на худій шиї.
— Спекотно, не спекотно, — буркотить довготелеса постать.
Натягає через голову вовняний светр. Відразу обливається потом, відчуває, як його краплини збираються між набубнявілими грудьми й під пахвами. Довкола лампи кружляють набридливі мухи, їхнє дзижчання зливається з голосами: «Як ця Марися собі дасть раду, як дасть раду, Бог дав, Бог і взяв, таке нещастя, двійко дітей осиротив. Ну, наразі одну дитину, не кажіть такого, ще зурочите». У чорному одязі стоять над труною, земля в пальцях крижана, відчуває окремі грудочки, кожна важка, немовби свинцева, рука простягається в бік труни, не в змозі кинути жменю землі. Земля сиплеться між пальцями, щось погойдується всередині тіла, підстрибує дедалі сильніше, схоже на маленький землетрус, це щось наче луснуло й сколихнуло її всю. Вона готова вибухнути плачем, не може вгамувати ридання, маленькі струмочки сліз зливаються у велику річку, вона схлипує, стоячи з порожніми вже руками, і раптом відчуває цей солоний потік на своїх стегнах, колінах і литках. Її перехоплює перша потуга, переламує навпіл, непотрібні долоні віднаходять місце на животі, вона чує власний стогін і розважливий голос, немовби нізвідки:
— Води їй відійшли, викличте негайно швидку.
I
Вона й не сподівалася, що в потязі вдасться почитати, але Кай заснув, що було несподіванкою, бо малий віддавна не спав удень, навіть у садочку. Він рідко впадав у дрімоту, та мабуть, монотонний стукіт коліс потяга зробив своє, і хлопчик спершу сонно потирав очка, а коли решткою зусиль спробував не дати їм заплющитися, виявилося, що вже запізно. Тож Лінка витягла новий детектив, який купила за кишенькові. Не могла втриматися, хоча й уважала, що книжки задорогі. Проте нова таємниця виявилася вартою витрачених грошей. Лінка вмостилася в незручному кріслі, відчуваючи, як легенький подмух вітерця з відчиненого вікна розвіває над її головою фіранку з написом «Польська державна залізниця». Мама куняла, Адам читав книжку з багатообіцяючим написом на обкладинці «Як стати акулою бізнесу за вихідні».
А Лінка насолоджувалася першим розділом. Дія книжки відбувалася в агротуристичному господарстві на острові, куди дістатися можна було тільки човном. Їй подобалися такі сюжети, подобалося, що коло підозрюваних звужувалося до кількох чи кільканадцятьох осіб, зосереджених на невеликій території. Тоді герої часто приховували якісь таємниці, і хоча й проводили час разом, обговорюючи політику чи теревенячи про погоду, нічого одне про одного не знали. «Власне, — спало Лінці на думку, — родина — це теж такий собі гурт акторів, які мешкають під одним дахом, спілкуються між собою, але чи говорять вони при цьому про важливі речі, чи все це такі собі балачки про погоду?»
Глянула на сплячу трійцю, бо й Адама втомило читання про те, як перемогти в хижацькому світі бізнесу, де треба бути цинічним і спритним, тобто володіти тими рисами характеру, яких вітчим явно був позбавлений. У купе крім них нікого не було, тож можна було розташуватися доволі зручно. Найбезтурботнішим виглядав Кай. Розкинув рученята й тихенько похропував, а на його ніжному рум’яному личку видніла легенька усмішка. Він був дуже гарненький, скидався більше на Адама, ніж на маму. Такий собі білявий ангелочок, який вирісши, розбиватиме дівочі серця. Навіть ця ледь помітна посмішка говорила про те, що з нього виросте красень, якому більше не доведеться перейматися, що з ним немає кому побавитися.
Адам, який сидів, ледь розтуливши рота й поклавши на коліна товстелезну книжку, був старшою версією Кая. Зовнішністю він нагадував скандинава, проте, на щастя, враження від світлої шкіри й сталевого блиску очей пом’якшувалося розсіяним виразом обличчя, завжди ледь скуйовдженою чуприною, розхристаною сорочкою й дірками, які невідомо, яким чином, з’являлися навіть у новісіньких шкарпетках. От і зараз він зняв черевики, і один палець задиркувато визирав на світ божий, наче глузуючи з елегантного вбрання. Була субота, і Адам, який на щодень примушував себе надягати незручний костюм, звик після роботи ходити в потертих джинсах та одній зі своїх прикольних футболок, які він завзято колекціонував. Зазвичай на них видніли написи на зразок: «Це пиво так зміцнило мої м’язи» або «Робота не заєць, до лісу не втече».
Після роботи й власне у вихідні. Але не сьогодні. Сьогодні Адам, зітхнувши, знову нап’яв на себе костюма, мама натягла якусь допотопну спідницю до півлитки, а Лінці довелося відмовитися від джинсів. На дівчині була спідничка до колін із зеленого атласу в маленькі трояндочки, напівпрозорі зелені колготки, чорні туфельки й топ під колір трояндочок. Дивно, та хоча вона не могла сказати, що це її стиль, Лінка знала, що виглядає чудово. І точно вбрана відповідно до такої події, як перше причастя. До того ж, усі ці речі купила їй мама! Просто пішла до крамниці, вибрала й купила! І це була одна з найбільших несподіванок, які досі трапилися в Лінчиному житті. Ішлося не лише про те, що мама вгадала з розмірами й навіть не вибрала щось відстійне, а в тому, що вона подумала про те, що це пригодиться під час поїздки до Кракова, так вдало все організувала й навіть не пошкодувала грошей, як раніше… Може, на Лінку чекала якась нова ера? Ера нормальної мами?
Лінка замріялася й непомітно сама заснула. Голова опустилася на складаний столик, де, на щастя, лежала купа кольорових журналів і зайвих у теплому купе светрів. Кучеряве волосся, як завжди жило власним життям і зараз утворювало щось на зразок даху із живих рослин над Лінчиною головою. Із напіврозтулених вуст, укритих блиском зі смаком коли, виривалося легеньке похропування. Одна нога уві сні звільнилася від взуття і тепер кокетливо спиралася на сидіння навпроти, друга слухняно застигла в шкіряній туфельці. За півтори години вони мали бути в Кракові.
II
Лінка ніколи не бачила Марчика. Цей її, умовно кажучи, дуже далекий родич, зараз стояв перед дзеркалом, приміряючи костюмчик і сорочку для завтрашньої урочистості. Узагалі Лінка гадки не мала, якого лиха всі вирядилися вже в суботу, якщо причастя мало бути в неділю. Мабуть, аби якомога швидше поплямити святковий одяг. Сама вона відразу з полегкістю переодяглася у звичні джинси. Бо у своєму рожевому топі Лінка навіть каву в потязі пити боялася, їй здавалося, що зараз щось станеться, і вона виллє напій на себе. Марчик вочевидь не давав собі ради із сорочкою, але дорослі анітрохи не переймалися.
Коли вони вийшли на головному вокзалі й опинилися в обіймах бабці, яка на них чекала, їх відразу поінформували про батьків Марка, наче прибулим до повного щастя тільки цього й бракувало. Лінка насилу могла втямити, хто кому ким доводиться, та здається, вона й Марчик мали спільного прапрадіда. Хоча дядько Леон і тітка Магда й доводилися бабці родичами, вона себе з ними зовсім не пов’язувала, висловившись про обох досить лаконічно: «Дядько Леон — пияк, тітка Магда — віддана дружина й мати». Незабаром виявилося, що ця фраза чудово окреслювала ситуацію.
Зараз Марчик стояв сам перед тьмяним дзеркалом, сумовито позираючи на свій святковий костюм. Лінка допомогла хлопчикові позастібати неслухняні ґудзики. Краєм ока вона стежила за тим, що відбувається в їдальні. Дядько Леон досить настирливо пропонував Адамові випити чергову чарку горілки, але вітчим явно опирався. У пелені сигаретного диму видніла постать тітки Магди, яка марно подавала чоловікові якісь знаки, котрі мали переконати його, що наступна чарка горілки точно буде зайвою. На ці розпачливі дружинині жести дядько Леон лише рукою махав, мов відганяючи набридливу муху, і вихиляв нову чарку, а тоді ще одну, цокаючись у повітрі з порожньою чаркою Адама, який продовжував сидіти непорушно і явно ніяковів у цій ситуації. Лінка відразу це помітила. Тітка Магда скрушно зітхала, і зводила почервонілі очі до неба, немовби сподіваючись звідти порятунку, а тоді, не знаючи, до чого прикласти свої метушливі руки, хапалася мити підлогу або підсовувала чоловікові й гостям чергові кулінарні шедеври: фаршировану печерицями курячу грудку, пікантні стегенця й покраяну запечену полядвицю.