Читать книгу «Кава з кардамоном» онлайн.

Лінка вдивлялася в картини мов зачарована.

— Ти, певне, хотіла б дізнатися дещо про школу? У нас усі предмети, як у звичайних ліцеях і крім цього ще блок мистецьких, тричі на тиждень по чотири години. Маємо малюнок, історію мистецтв, живопис і таке інше, а що у фотографів, того я достеменно не знаю… Ага, ось тут висить новий розклад, можеш подивитися, — і хлопець показав на стенд у кінці коридору.

— А платня за навчання? — наважилася поцікавитися Лінка.

— Немала. Але, здається, воно того варте. Ну, і ще можна взяти участь у конкурсі.

— У конкурсі?

— Так. Щороку оголошують конкурс у двох категоріях: фотографія й живопис. Переможця звільняють від плати за навчання. Я теж пробував, але не вдалося. Ось, дивися, тут висить оголошення.

Цьогоріч на конкурс треба було підготувати цикл із десятьох — п’ятнадцятьох фотографій. Тема: «Мої місця». Строк: до тридцятого червня наступного року. «Що ж, часу не так уже й мало», — подумала Лінка.

Вийшовши з ліцею, дівчина із сумом глянула на будинок. Дощ ущух.

— Пішли, на морозиво, я сьогодні багата, — запропонувала Наталія. — Мама підкинула грошенят з нагоди початку навчального року.

За хвилину дівчата проминули старий комісійний магазин, крамницю, де продавалися м’які іграшки, перетнули перехрестя з вулицею Братською й звернули на Грицана. Колись тут була культова будка із запіканками й круглими столиками, за якими гарячі булки з розтопленим сиром можна було споживати стоячи. Зараз барвиста вітрина спокушала безліччю ґатунків кольорового морозива, а залою походжали біляві офіціантки в зелених костюмчиках.

— Хочу тебе про дещо попрохати, — мовила Наталія, коли дівчата вже сиділи за столиком над своїми вазочками. — Підеш зі мною завтра на кастинг? Мені подзвонили з тієї агенції, куди я ходила з мамою, ну знаєш. Кастинг до якоїсь реклами, шампуню чи що… Не знаю, я й хочу піти, але самій якось лячно. Підеш? Завтра після уроків.

Минулого року Наталія вирішила спробувати себе в ролі моделі. Воно й не дивно, гріх було не використовувати таку вроду.

Проте коли до неї телефонували й повідомляли про кастинг, дівчина в останню мить відмовлялася.

— Ну, якщо це допоможе тобі цього разу не дезертирувати… Звичайно, можу розважитися.

— Добре, що ти вже вдома, — почула Лінка, щойно зачинивши за собою двері. — Сходиш до канцтоварів? Там дещо треба купити для Казика, у садочку просили, а в мене геть часу нема.

Наче на доказ власних слів, мама сиділа за кухонним столом перед екраном лептопа й одноманітно стукала по клавішах. Казик, певне, дивився мультики.

— Піду. Мені теж треба купити підручники й зошити.

— Конче сьогодні? Не можна відкласти на пізніше?

— Ну, взагалі-то ні. Школа вже почалася.

Мама зітхнула, узяла свою торбинку й простягла Лінці кілька банкнот.

— Не знаю, чи цього вистачить, — Лінка розчаровано дивилася на гроші. — Тобто, знаю, що не вистачить…

Мама підвелася, кисло глянула на комп’ютер і, зітхаючи, підійшла до шафи, а тоді вийняла зі шкатулки для коштовностей ще одну банкноту.

— І чого це ваші книжки такі дорогі? — запитала вона. — Невже обов’язково все це купувати?

— Ні, не обов’язково. Може, ти вибереш для мене предмети, які я цього року можу не вивчати?

— Даремно ти заводишся, — мама знизала плечима. — Ти могла б конспектувати. Коли я була у твоєму віці, у мене не було жодного нового підручника, самі лише вживані.

— Я теж купую вживані. Переважно.

— І такі дорогі? У них там геть дах поїхав. Ну добре, йди вже. На столі лежить список з дитячого садочка.

— Мамо…

— Ну чого тобі? Ти мені заважаєш, я ж працюю!

— Є такий ліцей… мистецький. Приватний.