Читать книгу «Кава з кардамоном» онлайн.
За мить, схилившись над папером, Лінка вивела великими літерами:
Наталіє, немає жодної фотографії. Я все вигадала. Я нікому нічого не скажу. Перестань дуріти. Я хвилююся за тебе.
Склала аркуш навпіл.
— Просуньте записку під двері й скажіть, аби Наталія прочитала. А тоді подзвоніть мені або вишліть есемеску, що все добре.
— Не залишишся? — запитала жінка.
— Мабуть, ні. Нам багато чого треба обговорити. Але, напевне, іншим разом.
Нашкрябала на берегах газети номер свого мобільника.
— Обіцяйте, що подзвоните.
— Звичайно.
— І… якщо станеться щось погане… зателефонуєте?
— Гаразд. А ти можеш мені сказати, що трапилося? Ви посварилися?
— Довго розказувати. Я вже піду.
Лінка спустилася сходами на неслухняних ногах. Навіть не підозрювала, що так хвилюватиметься. Лише коли вона, наче ганчір’яна лялька, впала на сидіння поруч з Адріаном, то усвідомила, чого це їй коштувало.
— Ми можемо тут трошки постояти? — запитала вона.
— Звісно. І як усе було?
— Ніяк, — знизала плечима. — Побачимо.
Лінка дивилася на вікна Наталії. З місця, де стояла машина, їх не було добре видно, проте на мить Халіні здалося, що за фіранкою майнули, а тоді зникли, дві тіні. За мить почувся знайомий сигнал есемески.
*
відписала Лінка.
— Уже краще. Можемо їхати.
Проте Адріан не запускав двигуна.
— Ну, що таке? То ми їдемо чи ні?
— Слухай… там, на шосе… Ти сказала, що я для тебе ніхто.
— Я такого не говорила!
— Але й не заперечила. Я… я гадав, що… Пробач, я не можу тебе нині відвезти до Кракова. Відвезу краще додому.
Лінка спалахнула. Що він собі, власне, думає?
— Ну, то й відвези, я не потребую твоєї ласки!
— Ти добре знаєш, що я хотів тобі допомогти, бо просто… — хлопець завагався, — тобі потрібна допомога. Та якщо ти це так сприймаєш, то я не можу.
Запустив двигун, і машина рушила. Біля свого дому Лінка вийшла, не прощаючись, грюкнувши дверцятами авто.
— А ти не на зборі? Чи все раніше закінчилося? — мама обернулася від плити. Вона знову щось готувала, наче вирішила всім довести свою нормальність.