Читать книгу «Кава з кардамоном» онлайн.

Щоб одна з них стояла і в Тебе вдома. Дякую за чудовий день. А.

IX

Святкові канікули мали одну ваду. У цьому Лінка переконалася за чотири дні до святвечора. Того грудневого ранку вона прокинулася відпочила й задоволена. Подумки прикинула, що робитиме сьогодні. Фотографії? А може, просто гарячий чай і книжка? І з Каською хотілося зустрітися. На жаль, майже відразу довелося зіштовхнутися з тим, що в баби Стефи щодо неї були геть інші плани. Бабуся тицьнула їй список покупок і гроші. На аркуші виднів довгий перелік нецікавих речей. Наприклад, чотири кілограми квашеної капусти, чотири кілограми борошна, два кілограми цукру, копа яєць… Невже нам загрожує війна? І що воно таке, «копа»? Бабуся пояснила, що це шістдесят штук.

— Ти що, збираєшся забарикадуватися вдома й нікуди не виходити?

— Не жартуй, — відповіла бабуся, змагаючись зі шваброю. — Хіба це покупки? Це так, дрібничка. Якби ти бачила, скільки раніше всього купували до свят… Треба солодке спекти, бігос приготувати, капусту із грибами, вареники…

— Ой, бабуню, я гадала, що ті часи давно минули. Ми що, не можемо собі купити готового пирога чи вареників? Хто це все готуватиме?

Бабуся зиркнула на Лінку своїм знаменитим розгніваним поглядом.

— Як це хто? Ми.

І чому люди дозволяють так себе задурити? Гарують перед святами, готують гори їдла, а потім не мають сили все це спожити, такі втомлені. Бабця наче й сучасна, але перед святами теж втрачає здоровий глузд, ніби в повітрі літає якийсь вірус. Проявами хвороби є цілковита відсутність інших тем, окрім каструль, миття підлоги, купування подарунків, і ще печіння, смажіння до повної знемоги. Побачивши чергу в магазині, Лінка лише зітхнула. Нічого не скажеш: чудовий початок дня…

Щойно вона доперла додому повні торби, як отримала новий список. І це аж ніяк не був кінець жахіття, бо потому бабця примусила Лінку пилососити квартиру й мити холодильник. Лінці кортіло навшпиньках вийти до своєї кімнати й поринути в читання детективу. І їй це майже вдалося, та щойно вона дісталася омріяної оази спокою, як бабуся влетіла за нею, розмахуючи трубою пилососа.

— Твою кімнату, Халінко, теж треба як слід прибрати, може, я тобі допоможу? — запитала вона і, не чекаючи відповіді, відразу почала викидати із шафи стоси пожмаканого одягу. — Ну, дорогенька, тут у тебе хіба що діда-баби немає! Адже із цього й цього, і з оцього ти давно виросла!

За дві години в шафі лежали складені речі, десь третина того, що раніше.

— Це винесеш до контейнера Червоного Хреста.

— Ой, бабусю, невже ти не читала, що бідні отримують заледве кілька процентів із цих ношених речей? Червоний Хрест дозволяє використовувати свій логотип, щоб заохотити людей віддавати одяг, а решту приватні фірми продають у Росії, Україні, в Африці й Азії.

— Ти мені не мудруй, в Африці чи Азії люди ще бідніші, ніж у нас. А тепер прибери на столі.

— Ой леле, бабусю, мені треба до туалету, — зойкнула Лінка.

Дорогою до вбиральні, вона непомітно заховала книжку під светром, тішачи себе думкою, що може, бабуся почне наводити лад у шухляді, але та миттєво прибігла під двері.

— У тебе що, розлад шлунка?

Лінці хотілося вшитися з дому далі, ніж очі бачать.

Нарешті їй вдалося вислизнути й зустрітися з Каською. Дівчата подалися купувати подарунки. Приємно було витрачати чесно зароблені гроші, хоча в крамницях панувала страшна тиснява, і за годину вони мали того досить. Біля книгарні стояв звичний для святкової веремії Миколай у синтетичній шубі й вишкіряв зуби, роздаючи дітлахам льодяники. Раптом Лінка почула, як хтось гукає її на ім’я. Озирнулася. Миколай зняв червону шапку й махав до них. Норберт! Їхній однокласник. Спортивний, стрункий, засмаглий, дуже навіть нічого хлопець.

— Що, підробляєш собі перед святами? — поцікавилася Лінка.

— Ага, батько грошенят не підкинув, довелося взятися до роботи, я тут гулянку затіваю. А ви Новий рік де зустрічаєте?

Дівчата знизали плечима. Мабуть, що вдома.

— Давайте до мене, буде кайфова компанія, чоловік сорок. У мене хата вільна, бо предки до Єгипту їдуть.

Лінка й Каська явно вагалися.

— Та ну, вас що, упрошувати треба? Бухла повна шафа, я вам скину адресу на мило, — підморгнув Норберт. — Із класу теж люди будуть, ну, але я не всіх запрошую, бо це не для дітей вечірка.

— Ми подумаємо. А зараз нам пора, — відповіла Лінка й потягла за собою Каську.

Коли ввечері їй нарешті вдалося зручно влягтися на ліжку із книжкою, Лінка визнала, що відпочивати в прибраній кімнаті набагато приємніше. Наступного дня почалося готування, шинкування, різання. А коли Кай повернувся із садочка, бабуся заявила, що вони робитимуть медяники.

— Але не такі тверді, як ті, що їх пекла твоя мама.

Мама? Лінка взагалі не пригадувала, аби мама взагалі пекла якісь медянички.