На Некланську! Якби ж то хоч знати, де це! Лінка відчула, що зараз розплачеться. Посадила Кая, бо вже не мала сили його тримати, і стала поруч. У неї запаморочилася голова і їй здалося, що вона от-от впаде. Раптом почула якийсь наче знайомий голос, що долинав із відчинених дверей. Хтось спускався сходами, певне, розмовляючи по мобільному. Лінка вловила якісь уривки розмови, закінчені словами: «Ну, до завтра». Чий це голос? Дівчина розплющила очі й раптом з-за сходів вигулькнув Адріан, кузен Наталії.
— Привіт! Що ти тут робиш? — запитав він, вочевидь здивований несподіваною зустріччю.
І тоді Лінка розридалася, наче те, що вона побачила знайоме обличчя, означало дозвіл плакати. Схлипувала й ніяк не могла зупинитися.
— Чекай, не плач, це хто? Твій брат? Почекай, я піду по батька, він тут працює.
Залишив її з Каєм і вже за мить повернувся з високим чоловіком у білому халаті. Той узяв Кая на руки, а Адріан обняв схвильовану Лінку за плечі й підштовхнув до сходів. Вони йшли, наче тріумфальна процесія, супроводжувані роздратованими поглядами решти черги.
Коли Кая вже оглядав лікар, і Адріан приніс Лінці склянку води й примусив випити, задзеленчав телефон.
«Адам, ну нарешті», — подумала Лінка й навіть не глянула, що на екрані був інший номер.
— Доброго вечора, студія «Фото-світ»…
Лінка на мить заніміла.
— Алло?
— Я щодо фотографії.
— Фотографії?
— А хіба не ви замовляли обробку фотографії?
— А, фотографія, — полегшено зітхнула Лінка. — Так, авжеж. Я вам передзвоню, добре? До побачення.
Глянула на лікаря.
— Пробачте, я думала, що це мій вітчим.
— Усе гаразд, — посміхнувся лікар. — Не хвилюйся. Це інфекція, але нічого страшного, добре, що ти вчасно встигла.
Телефон знову задзеленчав. Цього разу Адам.
— Ну, і куди ви поділися? Ти не зачинила двері. У мене розрядився мобільний, я лише щойно побачив, що ти дзвонила.
— Я в лікарні з Каєм, — відповіла Лінка спокійно. Так спокійно, що аж сама здивувалася, звідки в ній стільки самовладання. — Не хвилюйся, усе під контролем. Це лікарня на Сольці.
— Я вже їду, — сказав Адам і поклав трубку.
Кая довелося залишити в лікарні під наглядом.
Лінка подякувала лікареві й зателефонувала на мобільний до Адама.
— Кай повинен залишитися в лікарні. Він спить. Я на хвилинку заскочу додому…
Адріан наздогнав її у дверях відділення.
— Може, підвезти тебе кудись? Я на машині.
— Ти водиш машину?
— Так, віднедавна. Я ж уже повнолітній, — посміхнувся хлопець. — То як?
— Власне… — Лінка вирішила з’їздити додому по Сніжка.
— Хто такий Сніжок?