ДОДСВОРТ: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- О, Господи! - Лагідно заволав Діжка. - Не будьте божевільним, Сембо!* Мій тато каже, що автомобілі - це лише примха. Занадто дорого коштують. Через п'ять років, каже, вони зникнуть.

Відповідь Сема була не дуже логічною:

- А що це за юний ангел на ганку?

Якщо вона і була ангелом, дівчина, на яку вказував Сем, то це був ангел із криги: струнка, блискуча, попелясто-білява, її стриманий голос був дуже холодним, коли вона відбивала компліментарні піддразнювання півдюжини шанувальників; кришталевий свічник дівчини серед чорно-білої купи чоловіків.

- Згадайте її... Френсіс Фолкер... Френ Фолкер... дочка старого Германа. Вона рік була за кордоном, а до того була на Сході,* закінчувала... школу. Зовсім ще дівчисько... не більше дев'ятнадцяти чи двадцяти років, гадаю. Божечки, кажуть, що вона говорить німецькою, французькою, італійською, гав-гав і всіма відомими мовами.

Герман Фолкер проклав собі шлях до мільйонів і респектабельності. Його будинок був чи не найбільшим у Зеніті - безумовно, він мав найбільшу кількість башточок, вікон з кольоровим склом і мереживних фіранок - і він був лідером серед американських німців, які витісняли новоанглійців по всій державі* в якості контролерів фінансів і торгівлі. Він розважав німецьких професорів, коли ті приїжджали читати лекції та роздивлятися, і стверджувати, що одна зі справжніх рукописних картин, яку він нещодавно привіз з Нюрнберга, коштує майже десять тисяч доларів. Герман був гідним громадянином, і його терпке пиво викликало захоплення, але те, що цей яловичого кольору бюргер міг народити когось такого врівноваженого і світлого, як Френ, було дивом.

Погляд на неї змусив Сема Додсворта відчути себе незграбним, як сенбернар, дивлячись на біле кошеня. Поки він пророкував тріумфи автомобілю, поки танцював з іншими дівчатами, він спостерігав за її повітряним танцем і сміхом. Зазвичай він не дуже боявся молодих жінок, але Френ Фолкер здавалася йому надто тендітною для його товстих рук. Він заговорив до неї лише о десятій, коли партнер, розчервонілий Корибант,* залишив її на стільці біля Сема.

- Ви пам'ятаєте мене... Додсворт? Ми не бачилися багато років.

- Пам'ятаю! Боже мій! А я вже думала, що ви мене не помітите. Я часто крала у тата газету, щоб дізнатися новини про ваші футбольні подвиги. А коли я була милим юним бісеням восьми років, ви якось вигнали мене зі свого саду за крадіжку яблук.

- Хіба? Зараз не наважився б! Наступний танець мій?

- Ну... Дайте подумати. Ох. Наступний буде з Леверіном Моттом, а він вже зіпсував три з двох моїх туфель. Так.

* * *

Якщо він не танцював з особливою акуратністю, дівчина знала, у якому становищі вона перебувала - з Семом Додсвортом. Йому вистачало сили та рішучості дати зрозуміти дівчині, хто саме виконує пілотаж. З Френ Фолкер він був натхненний, він вальсував так, ніби пишався своїм блискучим тягарем. Він тримав її досить легко і, за цнотливим звичаєм тієї епохи, його руки були в рукавичках. Але кінчики його пальців відчували струм, що йшов від її тіла. Він знав, що вона - найпрекрасніша дитина у світі; він знав, що одружиться з нею і назавжди збереже її як святиню; він знав, що після багатьох років спантеличених роздумів про мету життя, він знайшов її.

«Вона схожа на лілію... ні, вона занадто жвава. Вона як колібрі - ні, занадто поважна. Вона... о, вона - полум'я!»

* * *

Вони сиділи і розмовляли опівночі біля озера. На воді, що плямами проглядалася крізь хмару вербового листя, молодь на каное тепер співала «Мій старий дім у Кентуккі». Зеніт все ще перебував у квітучих днях Вільяма Діна Хаувелса; ще не стало обов'язком молодих людей бути твердими і жвавими, знаючи про радіо, джаз та джин.

Френ була білою тінню, в мереживній хустині поверх тонкої жовтої танцювальної сукні, коли вона опустилася на газету, яку він урочисто розстелив для неї на високій траві. Сем трохи затремтів, і його голос прозвучав дуже помпезно, скоріше по-хлоп'ячому:

- Ви, мабуть, були усюди в Європі?

- Більш-менш. Франція, Іспанія, Австрія, Швейцарія... О, я бачила Маттерхорн при місячному сяйві, і Санта Марія делла Салюте* на світанку. І я мало не замерзла до смерті у містралі в Авіньйоні!

- Гадаю, вам буде нудно в Зеніті.

Вона засміялася, неголосно і адекватно.

- Я так багато знаю про Європу - я не мандрівник Кук - що я знаю, що я нічого не знаю! Все, що я можу французькою, це замовити сніданок. Через півроку все, що я пам'ятатиму про Німеччину - це назви дев'ятнадцяти міст і те, як виглядає Потсдамська площа, коли чекаєш дрожки. Але ви вже багато чого зробили. До речі, чим ви зараз займаєтеся?

- Помічник начальника на локомотивному заводі. Але я збираюся піти на великий ризик і... Ви коли-небудь їздили на автомобілі?

- О, так, кілька разів, у Парижі та Нью Йорку.

- Ну, я вірю, що через двадцять років, скажімо, в 1923 або 24 році, вони будуть такими ж звичними, як і коляски зараз! Я збираюся увійти в нову тут компанію - «Автомобільну компанію Ревелейшн». Зарплата буде меншою, але це шикарна авантюра. Чудове майбутнє. Останнім часом я працював над своїм кресленням механізмів, і в мене виникла ідея, що вони повинні відійти від імітації карет. Це... звучить зарозуміло, але я маю на увазі те, що можна назвати новим видом краси для автомобілів. Довгі прямі лінії. Бос «Ревелейшн» думає, що я божевільний. А ви як вважаєте?

- О, розкішний!

- І я купив собі власне авто.

- Справді?

- Дозвольте мені відвезти вас сьогодні додому!

- Ні, вибачте, за мною приїде мама.