Хлопець глянув на нього і відвів очі.
Чого?
Твої історії неправдиві.
А хіба вони мають бути правдиві? Це ж історії.
Так. Але в цих історіях ми завжди допомагаємо людям, а насправді так не робимо.
Тоді ти мені розкажи якусь історію.
Не хочу.
Добре.
Я не знаю жодних історій.
Можеш розповісти якусь історію про себе.
Ти вже знаєш усі історії про мене. Ти завжди зі мною.
У тебе в голові є історії, яких я не знаю.
Ти про сни?
Так. Або те, про що ти думаєш.
Але ж ці історії мають бути зі щасливим закінченням?
Необов'язково.
Ти завжди розповідаєш історії зі щасливим закінченням.
А в тебе таких немає?
Мої більше схожі на реальне життя.
А мої — хіба ні?
Твої не схожі. Ні.
Чоловік поглянув на сина. Реальність доволі кепська?
А ти як думаєш?
Ну, ми досі є. Багато кепського трапилося, а ми досі живі.
Ага.
Тобі не здається, що це добре?
Це нормально.
Підтягли робочий стіл до вікон, розстелили на ньому ковдри, і хлопець ліг на них долічерева, роздивляючись затоку. Чоловік сидів, схрестивши ноги. Між ними лежало два пістолети та коробка з ракетами. За деякий час чоловік сказав: Гадаю, вона доволі непогана. Доволі непогана історія. Щось у ній є.
Гаразд, тату. Але я хотів би просто посидіти в тиші.
А сни? Раніше ти іноді переповідав мені свої сни.