— Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша.
— Ні, батьку, не скажу.
— Ну слухай! Прилетіла вістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний…
— Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! — сумно мовила дівчина.
Нарешті прийшла менша дочка, питає:
— Чого ти, батьку, сумуєш?
— Нащо тобі знати — це не жіноча справа.
— Ні, повідай, я ж твоя рідна донька!
— Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри.
— Ні, не скажу! — твердо відповіла дівчина.
— Ну, слухай! Прилетіла вістка: треба йти на війну. А я вже старий, немічний…
— Не журіться, батечку! Пошийте мені чоловічу одежу, дайте коня, і я поведу ваше військо.
— Де таке бачено? Хіба можна дівчині воювати?
— Не бійтесь за мене. Я смілива. Я воюватиму, — не відступалася дівчина.
— Гаразд, хай буде по-твоєму.
Цар наказав пошити для меншої дочки чоловічу одежу, сам вибрав найкращого коня, і царівна очолила батькове військо.
Невдовзі країну облетіла нова, радісна вістка: ворог розбитий ущент.
А допомагав царівні в цій війні інший сусід, царевич.
Він повертався додому. Шлях йому стелився через володіння царя, якому допомагав. От царевич і надумав заночувати в замку, де жила наша царівна. Коли він її побачив, одразу впізнав того юнака, який боронив свою землю від ворога.
Повернувся царевич додому та й каже матері:
— Разом зі мною воювала хоробра дівчина.
— Як це дівчина може воювати? — здивувалася мати. — Де таке бачено, де таке чувано?
Царевич розповів усе, як було. Тоді мати каже:
— Поїдь до них у гості і вмов царівну піти погуляти на луг. А потім подивись на ті місця, де ви гуляли. Якщо трава на її місці буде зеленіша, значить, дівчина не була на війні.
Царевич так і зробив. Царівна охоче погодилася піти на луг. Натомившись, сіли вони відпочити, а царевич тим часом задрімав. Царівна перейшла на інше місце, відпочила, потім посиділа хвильку біля царевича і почала його будити:
— Вставай, царевичу, нам пора додому.
Глянув царевич на те місце, де відпочивала царівна: трава там була зеленіша, ніж на його місці.
Повернувся до матері й каже:
— Там, де відпочивала царівна, трава була зеленіша.
— Хіба я не казала, що не може дівчина воювати? — мовила мати.