Всі системи: небезпека: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Приземлимось і візьмемо зразки.

— Прошу, будьте обережні, — долинули з бази крізь комунікатор слова Бгарадвадж. Її голос досі тремтів.

Менса обережно посадила літальний апарат — ноги цикади ледь чутно торкнулися землі. Я вже стояв біля виходу.

Люди понадягали шоломи, тому я відчинив люк і зачекав, доки трап опуститься. Зблизька камені теж нагадували скло, переважно чорне, але іноді в ньому прослизали й інші кольори. На такій близькій відстані до поверхні сенсори цикади підтвердили, що місцева сейсмічна активність дорівнює нулю, але я все одно трохи пройшовся, наче пропонуючи комусь на мене напасти. Якщо люди бачитимуть, що я справді працюю, вони не підозрюватимуть про хакнутий модуль контролю.

Спустилася Менса, а за нею Арада. Вони походили навкруги, вимірюючи показники ручними сканерами. Потім інші дістали дослідницький набір і заходилися збирати зразки кам’яного скла, чи скляного каменю, ґрунту та рослин. Люди активно розмовляли між собою і з тими, хто лишився на базі. Всі пересилали дані в потік, але я не звертав на них уваги.

Дивне було місце. Тихе, якщо порівнювати з іншими ділянками, які ми досліджували: обмаль пташиних співів, інших тварин теж не видко. Можливо, вони тримаються подалі від каменів. Я пройшов повз кілька озер, не виключаючи, що побачу щось під водою. Трупи, можливо. На минулих контрактах я їх багато бачив (чимало з них стали трупами через мене), але наразі спостерігалася відсутність мертвих. Приємна зміна.

Менса окреслила периметр досліджень, позначивши всі ділянки, які сканування з повітря показало як небезпечні чи потенційно небезпечні. Я знову всіх перевірив і виявив, що Арада та Ратті прямують саме до такої небезпечної ділянки. Я сподівався, що вони зупиняться на периметрі, адже під час інших досліджень вони поводяться обережно, та все ж пішов у їхній бік. Вони перетнули периметр. Я побіг. Скинув потік зі своєї польової камери Менсі та скористався голосовим комунікатором:

— Докторко Арада, докторе Ратті, будь ласка, зупиніться! Ви вийшли за периметр і наближаєтеся до небезпечної зони!

— Невже? — перепитав приголомшений Ратті.

На щастя, вони зупинилися. Поки я до них дійшов, вони вже скинули в мій потік свої мапи.

— Не розумію, що сталося, — сказала збентежена Арада. — Не бачу попереджувальних міток.

Жінка позначила своє місцеперебування, і за їхніми мапами вони з Ратті були в межах периметра — прямували до заболоченої місцевості.

Я на секунду замислився про проблему. Тоді наклав мапи — справжню поверх їхньої — і скинув це Менсі.

— Лажа, — кинула вона по комунікатору. — Ратті, Арадо, ваші мапи хибні. Як це могло статися?

— Глюк, — відповів Ратті. Він скривився, вивчаючи зображення у своєму потоці. — Усі мітки з цього боку мапи стерто.

Так я й провів решту ранку: відганяв людей від попереджувальних міток, яких вони не бачили, а Пін Аі, рясно лаючись, намагалася змусити картографічний сканер працювати коректно.

— Починаю думати, що відсутні ділянки — це всього-на-всього помилка картографування, — сказав Ратті, задихаючись. Він звалився в так звану гарячу грязьову яму і мені довелося його витягувати. Ми обидва були по пояс у кислотному багні.

— Гадаєш? — втомлено кинула Пін Лі.

Коли Менса наказала нам повертатися до цикади, всі зітхнули з полегшенням.

На базу дісталися без пригод, що вже почало сприйматися незвично. Люди взялись аналізувати зібрані дані, а я пішов ховатися до вартівні — перевірив усі потоки безпеки, а тоді приліг у своєму боксі подивитися трохи медіа.

Я вкотре патрулював периметр та перевіряв дрони, коли потік повідомив, що хаб-система отримала оновлення з супутника і там є пакет даних для мене. Я надурив хаб-систему, вдавши, ніби викачую їх собі, а насправді відправив у зовнішнє сховище. Тепер я більше не завантажую автоматичних оновлень, бо нема потреби. Якщо вони мені знадобляться (вочевидь, перед відльотом з планети), прогляну оновлення й завантажу ті, що захочу, а решту видалю.

Іншими словами, тривав типовий нудний день. Якби не Бгарадвадж, що досі лежала на відновленні в лазареті, можна було б забути про те, що сталося. Але наприкінці денного циклу докторка Менса знову мене викликала і сказала:

— Здається, в нас проблеми. Ми не можемо зв’язатися з групою «Дельта-Випад».

Я пішов у командний хаб до Менси та інших. Вони проглядали мапи й показники, які демонстрували, де перебуваємо ми, а де — «Дельта-Випад», і крива планети виблискувала в повітрі на великому екрані. Коли я прибув, Менса якраз говорила:

— Я перевірила технічні показники великої цикади. Можемо долетіти туди й назад без дозаправки.

У мого шолома непрозоре забороло, тож я міг кривитися скільки хочу — ніхто не бачив.

— Гадаєш, вони не дозволять нам дозаправитися на своїй базі? — запитала Арада та обвела поглядом усіх, хто здивовано глянув на неї.

— Що не так?