Безлюдні острови, глава 8-1: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Там, за кілька місяців до його смерті, я зустрівся з великим ученим Монголії ХХ-го століття, професором Біамбіном Рінченом Йонгсиєбу. Ми спілкувалися польською – він вільно знав кілька мов. Він мені багато чого пояснив, у тому числі й те, що монгольський степовий будинок ми неправильно називаємо юртою (це помилка російських дослідників столітньої давнини, яка так і зафіксувалася), бо слово "юрт" означає житлову місцевість, а правильна назва будинку монгольських кочівників – "гер". Він скаржився, що перекладу "Пана Тадеуша" та інших текстів монгольською мовою заважає запроваджений "новий правопис" (кирилиця):

- Борючись із цим жахливим правописом, я почуваюся галерним рабом, який танцює з Евтерпою, а біля його ніг — куля у вигляді свинцевих слів.

Кам'яна черепаха х Каракоруму (Хархоріну) в Ердені-Дзу

На прощання він дав мені свій автограф - написав своє ім'я монгольською мовою епохи Чингіс-хана! Ми говорили про Темучжина. Про нього люблять говорити, і до цих розмов уважно прислухаються біля пам'ятника Сталіну в Улан-Баторі. Наприклад, лідер монгольських письменників Дамдінсурен вважає Чингіза "шекспірівською натурою". Вірно.

Монгольська поштова марка з демоном Знаменний (бунчуковий) тризуб Чингіз-хана в Державному

в короні з п'яти черепів музеї в Улан=Баторі

Єдиний історичний портрет Чінгіз-хана з серії офіціних портретів правителів, намальований при хані Хубілаї (ХІІІ століття; початок правління – 1260 рік).

Покійний професор Рінчен залишив тобі свій темуджінським шрифтом ХІІІ століття на зворотному боці листівки, поруч із маркою з маскою, п’ять "рогів" якої є черепами, і пояснив їх значення. Зараз ти вже знаєш: вони символізують жадобу лади, дурість, нервовість, заздрість та грішну любов. Черепи Алі Тебелін-паші, Спітаменеса, святого Іоанна, Сісари та Олоферна? Ти з глузду з'їхав?

Ти виходиш з того сутінку, наповненого запахом старих полотен, засохлих квітів, порчених книжок і гнилого дерева, виходиш на подвір’я. Високі трави гойдаються між стінами білого, мов сніг, "паркану", що оточує монастирський комплекс Ердені-Дзу площею в шість сотень гектарів. "Огорожа" складена зі ста восьми "рейок" - субурганів (культових споруд). Кожне з цих чисел ділиться на дванадцять.

Великий Золотий Субурган спить посеред двору у вбивчій тиші, яку порушує лише клацання твоєї камери. Революція знищила лам, а субурґан сохне з туги по людях, які шепочуть молитви, щоі колись наповнювали його тіло життям. Тиха мелодія тих заклинань пливе в повітрі, мов мертва луна:

"Ум мані бад мі хум"… (Благословенний, зачатий у лотосі…).

Тут кастрували ламу, що грався в Распутіна, а для інших поставили кам'яну скульптуру у вигляді відрізаного фалоса. Фалос спрямований у западину між двома буграми, схожу на жіночу промежину. Як пам'ять про кастрованого Темуджіна. Темуджін означає: ідеальне залізо. Ідеального заліза не буває.

Старі перекази говорять, що з дитинства він боявся лише собак. І ніколи не боявся жінок. Марко Поло, досягнувши глибин Азії, засвідчив небачену в інших місцях покірливість місцевих жінок. Кому вони могли бути більш покірними, як не людині, яка свою владу над кількома халупами розширив на весь світ і зробився ханом ханів, тобто рівним богу? Або, скоріше, вищим за всіх богів, тому що, хоча він убив майже двадцять мільйонів людей, дозволив будувати в Каракорумі храми всіх релігій, виражаючи толерантність, яку міг мати лише бог богів. Його фалос був священною паличкою, яка обожнювала жінку, як золотий дощ, посланий Зевсом на лоно Данаї.

Зараз... Даная, Даная... Данаос! Сорок дев'ять данаїд, дочок Данаоса, вбили своїх чоловіків у шлюбну ніч, а їхні трупи були обезголовлені! Греки ототожнювали з цим міфом річкових німф, які обезголовлюють ручаї, що залицяються до них, тобто висушуючи їхні джерела, бо джерело — це верхів'я, голова потоку. "Іліада", "Одіссея", "Енеїда" і... "Данаїдіада" — де є цей четвертий епос?

Сорок дев'ять обезголовлених чоловіків Данаїд прийшли за власною смертю з берегів Нілу. Вони були синами єгипетського царя Айгіптоса (Егіптоса)...

У 1977 році радянсько-монгольська група археологів докопалася в Каракорумі до могили жінки, яка, можливо, бачила Чингісхана живим, оскільки її гробниця датується ХІІІ століттям. Всередині було бронзове дзеркало, обмотане шовковим шарфом, залізні ножиці, шкіряний футляр з кістяними голками і... дві єгипетські маски, які вразили вчених. Монгольське інформаційне агентство опублікувало новину: Таємниця масок фараона. Маски були виготовлені з чорного, пористого, дуже легкого та крихкого матеріалу, склад якого не вдалося визначити в лабораторії. Але більшою загадкою є відсутність відповіді на питання: як вони потрапили з берегів Нілу на береги Орхону?

Гіпотези множаться. До двору Темуджина прибували посли багатьох неазіатських країн, тому туди могли приїхати і посли з країни пірамід, які привозили багаті дари. Можливо, група монгольської кавалерії проникла на територію Єгипту і маски були частиною здобичі. Або їх зробив (або мав з собою) єгипетський бранець, привезений до Каракоруму. Ось що припускають вчені. Дивно, що ніхто ніколи не думав, що ці два порожні фасади голів були надіслані Чингізу Нефертіті як зловісне "signum mali"[3].

За стінами Ердені-Дзу лежить у траві гігантська кам’яна черепаха, єдина непорушена реліквія Каракоруму. За уявленнями індіанців зуні (Нью-Мексико), душа людини після смерті людини переходить в тіло черепахи - черепаха є "другим втіленням". Уявіть собі, що душа Темуджина спить у цій кам'яній черепасі.

Попереду тебе чекає довгий шлях до джерел річки Онон біля підніжжя гори Бурхан-Калдун, що випирає на південь і вигинається на північ, через пустелю Гобі і степ - через священну монгольську землю, яку неможливо пинати, тому у монголів взуття було з загорнутими наверх кінчиками (сьогодні монголи носять звичайні "саперки"), а мертвих не ховали, кидаючи трупи собакам; гробниці будували лише для більш значущих людей. Темуджина закопали в землю, щоб ніхто не міг знайти тишу Великого Океану. А шукали довго. Ці пошуки вже припинені, як і пошуки легендарного скарбу "білого хана" – нащадка хрестоносців і тевтонського ордену барона Унгерна, який вірив у реінкарнацію і проголошував себе втіленням Чингісхана. Закопане десь у цій землі золото досі хвилює мрійників, як недосяжний скелет Чингіза, який сниться археологам. Але більше ніхто не шукає — надто багато безрезультатно шукали монгольськими стежками Азіатську кінну дивізію барона фон Унгерн-Штернберга, чиє життя та смерть не менш загадкові, ніж життя Темуджіна, хоча їх розділяє сімсот років. У 1921 році, внаслідок зради, барон потрапив до рук більшовиків, але ніхто не знає, як він загинув. Троє сучасних польських істориків виставляють на торги карти різних мастей: "він згинув від удару комісарської шаблі в тюремному коридорі Новосибірська" (В. Міхаловський), "він завис на шибениці" (Е. Кайданський), "його застрелили" (Л. Базилів). Четверта масть з моєї руки: старі монголи, згадуючи Унгерна, шепочуть про жінку, яка допомогла росіянам полонити барона. Чи це була та азіатська принцеса, про яку так мало пишуть його біографи? "Унгерн ненавидів жінок. У нього нібито була дружина з китайського княжого роду, але він прогнав її після того, як криваве сяйво божевілля повністю затьмарило від нього реальний світ"[4].

Один з багатьох безголових посагів у монгольському степу

Через два роки після смерті "кривавого барона" його польський супутник, відомий письменник Оссендовський, захопившись легендою Темуджина, передбачив настання якогось катаклізму: "Бачу юрти вождів, а над ними майорять старі прапори Чингісхан, вимпели калмицьких князів і бунчуки північних монголів, і полум'я згарищ, гуркіт і гуркіт гармат, блиск вогню, зойк завойовників".

Підкріплений кумисом (ферментованим кобилячим молоком, яке називають "білим пивом", що містить 14 відсотків алкоголю), який, як стверджують монголи, підвищує чоловічу силу, ти вирушаєш через висихаючі моря трави й досягаєш повної небезпек пустелі. Там на мандрівника чекає злий павук "аалдза", білий верблюд "кагаан теме", що пророчить страх і нещастя, і найгірший з усіх: "олгой хорхой" (черв’як, товста кишка)[5]. Темної ночі ти вслухуєшся в їхнє дихання, лежачи всередині "гера", обігрітого маленькою залізною піччю, яка посилає дим у небо Гобі. Зірки з однієї пустки відбиваються в іншій. Думки тупіють під опущеними повіками, і на самому краю сну чути той страшний звук відрубаних голів...

Десь у внутрішній частині Монголії є ці дивні, незвичайні місця, де нарахували майже тисячу безголових чоловічих статуй. Вчені не знають, хто їх відбив і навіщо - скільки всього вчені ще не знають! Загублені в безкраїх степах, покинуті, як безплідні скелі серед неосяжних хвиль, хлестані вітром, що ковзає по травах, — вони співають пісню про те, що вже минуло і не минуло, про минулі століття і загиблих героїв, про перемоги і трагедії, останні ночі підкорювачів і марнославства, про сходження на найвищі вершини...

"Бо вся земна слава не варта зусиль!

Як і Слава, ця мінлива і блудлива стерва.

Виганяй її зі своєї уяви якомога швидше,

[3] Поганий знак, погана прикмета.

[4] Ч. Мотич, "Монголія, країна живого Будди", Варшава 1936.

[5] Якщо цікаво, ознайомтеся з оповіданням І.А. Єфремова "Олгой хорхой". – Примітка перекладача