Янові скарби: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Безпалубний бот минув уже другий бакен, і тепер його можна було добре розгледіти. Він ішов досить швидко, відкидаючи носом в обидва боки піняві дуги води. Віллем зиркнув на бот, потім перевів погляд на Пітера.

— Дві хвилини — і вони тут, — коротко сказав він.

Раптом линва, що спускалася з носа «Норця», різко ослабла, і з води з'явилася голова Керол.

— Трос перерізано! — крикнула вона. — Перерізано!

— Мерщій на катер! — наказав їй Пітер. — Ми піднімемось услід за тобою.

Думки його одчайдушно працювали над тим, як приєднати до шлюпбалки барильце з коштовностями.

— Одчалюй від бакена, Джіл, — крикнув він, побачивши, що Керол добралася до причального кранця, шпурнула ножівку крізь поручні і вже видирається по линві на палубу.

— Майкле! Підведи катер ближче, щоб ми могли прив'язати линву до гака шлюпбалки.

— Єсть!

— Стоп! — гукнула Джіл. — Я не можу відчепитися від бакена — канат застряв у кільці.

— Нічого! — крикнув Пітер, смикаючи канат. — Кидай кінець за борт. Ми не можемо чекати.

Джіл скинула петлю з кнехта, і канат хляпнув по воді.

— Майкле! — заволав Пітер. — Швидше підводь шлюпбалку!

Він оглянувся — вороже судно було не далі, як за двісті ярдів від них.

— Дай мені линву, Джіл! — гукнув Віллем, підпливаючи до носа катера. — Ні, не цю. Ту, що прив'язана до троса. Так, саме ту.

Джіл одв'язала линву від кнехта і спустила її Віллему, а він поплив з нею до шлюпбалки, котра рухалася йому назустріч.

— Стоп! — крикнув він. — Ти піднімайся на катер, — звернувся він до Пітера. — Я прив'яжу линву і — за тобою.

Він начепив линву на гак блок-талі, підтягнув її і, як тільки «Норець» підійшов до того місця, де на дні лежало барильце, швидко зав'язав вузол.

— Тягніть! — крикнув Віллем і навимашки поплив до кранця, все ще тримаючи в руці кінець линви на випадок якої невдачі. — Тягніть швидше!

Пітер уже добрався до шлюпбалки і завзято вертів ручкою лебідки. Віллем підтягувався на руках по линві кранця, доки не вхопився за поручень. З носа катера прибігла Джіл, подала йому руку й допомогла перебратися через борт. Віллем одразу ж кинувся до шлюпбалки і взявся за ручку лебідки поруч Пітера.

— А мені що робити? — спитав Майкл.

— Нічого. Треба спочатку підняти вантаж над водою, а то він гальмуватиме рух катера.

Керол стояла біля поручнів, дивлячись на бот.

— Це вони! — впевнено крикнула вона. — Біля стерна Білл. Крім нього, там Джо, рибалка і ще якийсь тип.

«Ще якийсь», — подумав Пітер, тим часом як блок дюйм за дюймом піднімався вгору і линва опинилася вже врівень з бортом. «Ще один. Невже це…»

Раптом Джіл випалила те слово, що було в нього на думці.

— «Хазяїн»! — вигукнула вона. — Це, мабуть, «хазяїн».

Не припиняючи чимдуж крутити лебідку, Пітер оглянувся. Бот швидко наближався і був тепер на відстані не більше ста ярдів.

— Джіл, Керол! — наказав він. — Спускайтеся вниз, у передню каюту!

— Прошу тебе, Пітере… — почала було Керол.