— Дякую! Я піду з вами. Сам не знаю, чому закашлявся.
Коли він підводився, Ізабель з абсолютно незворушним обличчям сказала:
— Він зараз повернеться, і ви повинні розказати Томові все про дороги з евкаліпту, пане Чиппере. — Звертаючись до Тома й невинно посміхаючись, вона попросила: — Не затримуйтесь. У пана Чиппера повно цікавих історій.
Коли Том зустрівся з нею поглядом, губи Ізабель на мить затремтіли.
Гостина добігла кінця, й усі побажали Томові доброго перебування на Янусі.
— Здається, ви впораєтеся з цією роботою, — сказав Ґезлак, і Білл Ґрейсмарк кивнув на знак згоди.
— Дякую! Було приємно зустрітися з усіма вами, — відповів Том, потискуючи руки чоловікам і киваючи дамам. — І спасибі тобі за те, що я так ґрунтовно ознайомився з дорожнім будівництвом у Західній Австралії, — тихо сказав він Ізабель. — Шкода, я не матиму можливості віддячити тобі.
Після цього гості розійшлися в зимову ніч.
Розділ 3
«Віндворд Спірит» — катер, що обслуговував усі маяки вздовж цієї частини узбережжя, — був старезним коритом, але, за словами Ральфа Еддикота, надійним, як сторожовий пес. Незмінний шкіпер цього судна, старий Ральф, завжди хвалився, що його робота — найкраща у світі.
— А, то ти і є Том Шерборн. Ласкаво просимо на мій прогулянковий човен! — сказав він, указуючи на порожню дерев’яну палубу з потрісканою, відшарованою від солі фарбою, коли Том піднявся на борт перед світанком, щоб здійснити першу подорож на острів Янус Рок.
— Радий знайомству! — відказав Том, потискаючи протягнуту руку.
Двигун працював, і випари дизельного палива наповнили легені молодого чоловіка. У каюті було не набагато тепліше, ніж назовні, але принаймні це приглушило завивання пронизливого вітру.
Із люка в кінці каюти з’явилася копиця безладних рудих кучерів.
— Усе, ми готові, Ральфе. Усе налаштовано, — сказав парубок, власник шевелюри.
— Блуї, це Том Шерборн, — мовив Ральф.
— Здоров був! — відповів Блуї, вилазячи з люка.
— Здоров!
— Погода сьогодні собача! Сподіваюся, ти у вовняних спіднях. Якщо тут такий холод, то що ж казати про Янус, — мовив Блуї, хукаючи на свої руки.
Поки Блуї показував Тому човен, шкіпер закінчував останні приготування перед відплиттям. Протерши соляний наліт на склі перед собою клаптиком старого прапора, він гукнув:
— Віддати швартови, хлопче! Готуємося відчалювати. — Він відкрив дросель. — Давай, старенький, рушаймо! — сказав неголосно, обережно маневруючи від причалу.
Том вивчав мапу на штурманському столі. Але, хоча вона була дуже детальною, Янус мав вигляд ледь помітної точки на мілині далеко від узбережжя. Молодий чоловік зосередився на широчіні моря перед собою та вдихнув насичене сіллю повітря, намагаючись не озиратися на берег, щоб раптом не передумати.
Минали години, море під ними глибшало, його колір набув насиченості. Час від часу Ральф указував на щось цікаве, як то орлан або зграя дельфінів, що гралися біля носової частини човна. Якось вони побачили на обрії трубу пароплава. Інколи Блуї виносив з камбуза чай у кухлях з надбитою емаллю. Ральф переповідав Тому про люті шторми та трагічні випадки на маяках у цій частині узбережжя. Том трохи повідав про своє життя в містечку Байрон-Бей та на острові Матсайкер, за тисячі миль на схід.
— Якщо ти вижив на Матсайкері, то, може, і на Янусі витримаєш, — сказав Ральф. Він поглянув на годинник. — Йди-но подрімай трохи. Шлях неблизький, хлопче.
Коли Том знову піднявся на палубу, Блуї щось тихцем говорив Ральфу, а той несхвально хитав головою.
— Я просто хочу знати, чи це правда. Що такого, якщо я спитаю? — казав Блуї.
— Спитаєш мене про що? — вимовив Том.
— Чи… — Блуї подивився на Ральфа. Розриваючись між власною цікавістю та насупленим поглядом шкіпера, він почервонів і замовк.
— Та таке… То не моя справа, — сказав Блуї і подивився на воду, яка набула темно-сірого кольору і пішла брижами навколо катера. — Я був надто молодий. Мама не дозволила мені додати віку, щоб вступити на військову службу. Річ у тому, що я чув…
Том питально подивився на нього.