Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Еге, — радів він, — мало, що я тепер краще годуюсь, і живу вигідніше, і можу частувати товаришів, — я ще й гроші відкладаю, чи то ти відкладаєш! І за меблі я виплачую акуратно щомісяця, і маю жіночку таку, що гину за нею, та ще й гроші на рахунку. Скільки ми вже відклали?

— Шістдесят два долари, — відповіла вона. — Не так уже й кепсько про чорний день! Ти можеш занедужати, поранитись, не знати що…

Якось серед зими Біллі зніяковіло завів із Сексон розмову про гроші. Річ була в тому, що його давній приятель Біллі Мерфі занедужав на грип, а одне з його хлоп’ят, граючись на вулиці, потрапило під колеса возу й тяжко покалічилося. Двотижнева хвороба, лікарі й ліки — на все це треба було грошей, і Мерфі попрохав Робертса позичити п’ятдесят доларів.

— Не турбуйся за гроші,— закінчив Біллі.— Я знаю Мерфі ще змалку — ми разом до Дюрантської школи бігали. Він хлопець чесний.

— Це справи не стосується, Біллі,— відказала Сексон. — Якби ти не був жонатий, — ти б одразу йому позичив, правда ж?

Біллі кивнув головою.

— Отже ти так само зробиш і тепер, коли ти жонатий. Це ж твої гроші, Біллі!

— Не мої, не мої, я й слухати такого не хочу! — скрикнув Біллі.— Не тільки мої. Вони наші! І я б нікому не дав і шеляга, не порадившись із тобою.

— Але ж бодай йому ти цього не сказав? — стурбовано спитала Сексон.

— Ні, ні,— засміявся Біллі.— Я знав, що якби сказав таке, ти б мене зі світу звела. Я обіцяв Біллі, що спробую роздобутись на гроші. До того ж я був певний, що ти грошей не пожалієш, раз вони є.

— О Біллі,— прошепотіла вона тихо й любовно. — Знаєш, це найкращі слова, що я від тебе почула за ввесь час нашого спільного життя.

Що ближче сходилася Сексон із Мерсідіз Гігінс, то все менш її розуміла. Сексон незабаром пересвідчилася, що стара надзвичайно скупа, і ця риса зовсім не узгоджувалася з розповідями про її колишнє марнотратство. З другого боку, Сексон страшенно дивувало, що для себе особисто Мерсідіз нічого не шкодує. Її білизна, звичайно шита руками, коштувала дуже дорого. Баррі вона годувала добре, але сама харчувалася багато краще. Найдивніше було те, що, хоч вони й їли завжди разом, а проте кожне мало інші страви. Якщо Баррі діставав великий кусень смаженого м’яса, то собі вона готувала найкращу телячу філейку. Якщо на його тарілці лежав здоровенний баранячий биток, то на її тарілці рум’янилась якась делікатна котлета з молоденького ягнятки. Чай вона запарювала в різних чайниках, каву теж. Баррі сьорбав двадцятип’ятицентовий чай з великої важкої кварти, а Мерсідіз попивала тридоларовий із рожевої порцелянової філіжанки, крихкої, мов яєчна шкарлупка. Так само Барріну двадцятип’ятицентову каву доливалося молоком, а її турецьку — за вісімдесят центів — тільки вершками.

— Старий і цим обійдеться, — казала вона Сексон. — Він до кращого не звик — гріх навіть переводити на нього добро.

Між жінками завелася немовби торгівля на вимін. Навчивши Сексон акомпанувати собі на укулеле, Мерсідіз запропонувала їй маленьку оборудку: за цей інструмент, занадто легковажний, як сказала стара, для її віку, вона згодилася б узяти в Сексон муслінового чепчика, — того, що так славно в неї вийшов.

— Колись я дала за укулеле двадцять доларів, — сказала Мерсідіз. — А тепер воно бодай кількох доларів варте. І вже ж не дешевше від чепчика. Грати на укулеле — це легковажність.

— А хіба чепчик не легковажний? — усміхнулася Сексон, хоч сама була дуже задоволена такою пропозицією.

— Я беру його не для свого сивого волосся, — щиро пояснила Мерсідіз. — Я його продам. Усе, що я встигаю пошити, поки ревматизм не скручує мені пальців, я продаю. Га га, моя люба, на чоловікові п’ятдесят доларів з моїми тонкими потребами далеко не заїдеш. Мої заробітки покривають недостачу. А під старість гроші багато потрібніші, ніж замолоду. Колись ви самі це побачите.

— Я дуже вдоволена з нашого обміну, — відказала Сексон. — А собі я зроблю другого чепчика, скоро спроможуся купити матерії.

— Зробіть кілька штук, — порадила Мерсідіз. — А я попродую їх задля вас, залишивши, звичайно, невеликий відсоток і собі за комісію. Я вам дам по шість доларів від штуки. Але ми ще з вами про це побалакаємо. Матеріал на ваші власні чепчики дістанеться вам трохи не задурно, та ще й заробите якогось цента.

Протягом цієї зими трапилося чотири важливі події. Берт із Мері побралися і найняли поблизу невеличкий котедж; Біллі, як і всім оклендським візникам, урізали платню; Біллі почав голитися безпечною бритвою, і, нарешті, справдилося Сарине пророцтво.

Сексон сказала про це Біллі тільки тоді, коли впевнилася остаточно. Доки то були самі здогади, серце Сексон потерпало з жаху перед новим і незнаним. Потім її почало непокоїти неминуче зростання майбутніх видатків. Але коли всякі сумніви зникли, хвиля шаленої радості розвіяла всі її перестрахи. її і Біллі!.. Ці слова ввесь час бриніли в неї у голові, і коли враз за роботою набігала ця думка, серце їй стискалося від болючої насолоди.

Того вечора, коли Сексон сказала про це Біллі, він змовчав про зменшення платні, і вони втішилися, що в них буде дитинча.

— Як ми вшануємо цей день? Підемо до театру, чи що? — спитав він, випускаючи Сексон із своїх обіймів, щоб вона могла відповісти. — Або ні, краще посидимо дома вдвох… ні, не вдвох, а втрьох?

— Краще вдома, — вирішила вона. — Тільки пригорни мене, пригорни отак міцно-міцно.

— Я теж на це пристаю, тільки я думав, що тобі не завадило б погуляти трохи — ти ж цілісінький день не виходила з хати.

Надворі був мороз, і Біллі переніс м’яке крісло на кухню до грубки. Сексон скрутилася калачиком у Біллі на колінах і схилила голову йому на плече, а він притулився щокою до її волосся.

— Ми таки не помилилися, побравшись уже через тиждень після знайомства, — міркував він уголос. — Бо й побравшись, ми упадаємо одне коло одного, мов наречені. А тепер… Бігме, Сексон, — тепер так чудово, що аж віри не йметься! Ти тільки подумай! Наше! Нас тепер троє! Ех ти ж, шибенику! Закладаюся, що це буде хлопчик! Я навчу його орудувати кулаками і стояти за себе. І плавати навчу. А якщо до шести років він не навчиться плавати…

— А якщо він буде дівчинкою?

— Тоді вона має бути хлопчиком, — не відступав Біллі.

Вони обоє засміялися й поцілувались, аж зітхаючи з утіхи.