Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А чого, дуже добре, — відповів Біллі. Він скинув капелюха й простяг руку. — Радий познайомитися з вами, міс Браун.

Коли Сексон відчула дотик його шорстких, мозолястих від праці рук, вона, скинувши оком, помітила ще багато дечого. А перше, що він побачив, то були її очі: в нього залишився невиразний спогад, що вони блакитні. Десь згодом, далеко пізніше, того ж таки дня, він усвідомив собі, що вони сірі. Вона, навпаки, відразу побачила його очі такими, які вони були насправді: сині, великі, по-хлоп’ячому вперті і цим привабливі. Його ясний погляд сподобався їй гак само, як і його руки, і навіть їхній дотик. Потім, хоч і не так уже чітко, вона роздивилася на його короткий, прямий ніс, рум’яні щоки та затяту коротку верхню губу; але найбільше припав їй до вподоби його досить великий, твердо окреслений рот і усміх червоних уст, коли виблискували білі міцні зуби. «Хлопчисько… Здоровий дорослий хлопчисько», — промайнуло у неї в думці. Всміхнувшись одне до одного, вони роз’єднали руки, і в ту мить її вразило його волосся — коротке, кучеряве й біляве; воно відлискувало майже блідим золотом, хоч відтінком своїм більше нагадувало льон, аніж золото.

Він увесь був такий білявий, що мимохіть їй згадались актори, що їх вона бачила на сцені, як ось Оле Ольсон або Йон Йонсон, але схожість цим і обмежувалася, бо вії та брови його були темні, а очі не дивилися по-дитячому, зчудовано; навпаки, — погляд у нього був завзятий. Біллі мав на собі елегантний коричневий костюм, пошитий на замовлення. Сексон зважила відразу добротність костюма й збагнула, що він коштує щонайменше п’ятдесят доларів. Та й Біллі зовсім не був незграбний, як більшість скандінавських імігрантів; навпаки, він належав до тих небагатьох індивідів, що в них навіть під недоладним убранням сучасної цивілізованої людини відчувається тонка краса міцної мускулатури. Кожен його рух був гнучкий, спокійний та розважний. Але цього Сексон ще не примітила і не задумувалася над цим. Вона тільки бачила перед собою гарно вбраного стрункого й зграбного молодика. Вона не так завважила, як відчула спокій та впевненість у грі його мускулатури, і якесь дивне відчуття затишку й спочинку враз охопило її, а що могло бути цінніше для того, хто шість днів на тиждень у гарячковому темпі вистоює над прасувальною дошкою? Як і від дотику його руки, гак і від усієї його постаті по тілі їй розлилася приємна млосність.

Коли він узяв у неї з рук програмку і почав сперечатися й жартувати, як то водиться у хлопців, вона зрозуміла, як дуже він їй припав до вподоби, і здивувалася, що це так раптово. Ніколи ще за ціле життя не приваблював її так жоден чоловік, і вона питала себе: «Невже це суджений?»

Танцював він пречудово. Вона раділа, як кожна добра танцюристка, знайшовши гідного партнера. Ритмічність його повільних, упевнених рухів цілком відповідала ритмові музики — жодного вагання, жодного нетвердого кроку. Вона глянула на Берта, що по-простацькому витанцьовував з Мері. Вони кружляли по великій залі, раз у раз наганяючись на інші пари, яких набивалося щодалі більше. Берт був високий та стрункий, і його мали за доброго танцюриста, але танцювати з ним Сексон не любила — це не давало їй справжньої втіхи. Його рвучкість інколи виводила її з рівноваги; траплялося це, правда, лише зрідка, але загрожувало завжди й тим псувало настрій. Щось спазматичне крилося у Бертовій вдачі. Він завжди кудись квапився або вдавав, що квапиться. І здавалося, що він будь-що хоче перегнати час. Це нервувало й непокоїло.

— Ви танцюєте чарівно, — промовив Біллі Робертс. — Мені багато товаришів казали, що з вас добра партнерка.

— Я люблю танцювати, — відповіла вона.

Але з того, як вона це сказала, він відчув, що їй не хочеться розмовляти, і далі вони танцювали мовчки. Сексон кружляла у якійсь приємній задумі, його уважність до неї зігріла їй серце. А на таку чуйну уважність у її житті припадало небагато часу. Невже це суджений? Вона згадала слова Мері: «Завтра віддалася б за нього», — і спіймала себе на думці, що радо пішла б за Біллі Робертса хоч би й завтра — звичайно, якби він освідчився.

Вона пливла кудись в обіймах його дужих рук, і їй так хотілося мрійно заплющити очі. Боксер! Сексон злорадно здригнулася, подумавши, що сказала б Сара, якби могла побачити її в цю мить. Але ж він не професійний боксер, а лише візник.

Раптом Біл загальмував рух вальса, і його дужі руки стиснули дівчину міцніше; їй здалося, що він її підхопив і поніс геть-геть, хоч її оксамитні черевички ні на мить не відривалися від підлоги; а потім раптом вкоротив па, і вона неначе відлітає від нього, а він дивиться їй просто в вічі, сміючись разом із нею з цього фокуса. Нарешті, відповідно до музики, що, притихаючи, догравала останні такти, їхні тури сповільнилися і разом з останнім звуком закінчились довгим глісе.

— Ми скроєні, щоб танцювати разом, — промовив Біл, продираючись із Сексон крізь юрбу до Берта й Мері…

— Це було як уві сні,— відповіла вона.

Вона промовила це так тихо, що він мусив нахилитися до неї, щоб почути; щоки їй палали, і здавалося, наче полум’я те відбивається їй у звологнілих очах, що дивилися тепло й збуджено. Він узяв у неї з рук танцювальну картку і поважно, через увесь листочок, накреслив на ній величезними літерами своє ім’я.

— А тепер ця картка вам ні до чого, — сказав він, розірвав папірця і кинув.

— Наступний танець зі мною, Сексон, — гукнув їм Берт назустріч. — А ти, Біле, цим разом попокрутиш Мері.

— Е, ні, друже, — відказав той. — Ми з Сексон будемо вкупі до самого вечора.

— Стережися, Сексон! — весело засміялася Мері.— Він ще причарує тебе!

— А хоч би й так, — гарне відразу впадає мені в око, — галантно відказав Біллі.

— І мені теж, — кокетливо відгукнулася Сексон.

— Я, здається, пізнав би вас і вночі,— додав він.

Мері глянула на них ужарт збентежено, а Берт по-добрячому пробубонів:

— Бачу, ви часу не гайнуєте. Та, дарма… може, натанцювавшись, ви відірветеся на хвилю одне від одного. Ми з Мері будемо раді пообідати разом з вами.

— А чом би й ні? — прощебетала Мері.

— Прошу не глузувати, — засміявся Біллі і повернув голову, щоб заглянути Сексон у вічі.— Не зважайте на них. Вони заздрять нам, бо мусять танцювати одне з одним. З Берта кепський танцюрист, та й Мері йому до пари. Ну, швидше, вже починається. Ще два танці.

Вони обідали на вільному повітрі, в альтанці, оточенні зеленою стіною дерев. Сексон помітила, що Біллі заплатив по рахунку за всіх чотирьох.

Багатьох з отих хлопців та дівчат, що за іншими столиками, вони знали, і в ресторані не вщухав веселий гомін від їхніх перехресних жартів та сміху. Берт поводився з Мері дуже самовпевнено, майже грубо; він ловив і стискав її руки й затримував у своїх, а одного разу силоміць зняв їй з пальця два персні й довго не повертав назад. Часами, коли він обвивав рукою її стан, Мері враз випростувалася, а то, навпаки, вдавала, що не помічає його обіймів, але робила це досить штучно й неоковирно.

Сексон розмовляла мало — більше дивилася на Біллі Робертса і тішилася думкою, що в нього все це виходило б далеко краще… якби він спробував колись. Звичайно, він ніколи б не лапав дівчини, як Берт і всі інші хлопці. Вона кинула погляд на широкі Білові плечі.

— Чому вас звуть Здоровий Біл? — спитала вона. — Ви зовсім не такий високий на зріст.

— Еге, — згодився він. — Тільки п’ять футів, вісім і три чверті дюймів. Мабуть, мене прозвали так тому, що багато важу.

— Важить він на рингу сто вісімдесят фунтів, — докинув слово Берт.