— Сподіваюся, що ви, — дала вона йому відкоша.
Він закинув голову назад, зареготався і, випнувши могутні груди, підважив свої ручиська. Цей рух нагадав їй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.
— Що ж, бувайте! — сказав він. — Побачимося завтра ввечері в «Джерманії».
— Я не казала вам, що буду саме в тій залі.
— Але й не казали, що не будете. Дарма, — я однаково прийду і проведу вас додому, так і знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбільше вальсів. Оце так. А лютуватись — лютуйте собі на здоров’я, це вам личить!
Розділ VIII
Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Біллі, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальної зали. Вони шукали вільного місця сісти. Аж раптом де не взявся Чарлі Лонг; очевидячки, оце тільки прийшовши сюди, він заступив їм дорогу.
— То це ти — перечепа, га? — сердито вигукнув він, і його брови погрозливо стиснулись.
— Хто? Я? — спокійно спитав Біллі. — Помиляєшся, молодче. Я ні до кого не чіпляюсь.
— Я тобі голову провалю, як зараз же відси не заберешся!
— Мені зовсім не хочеться з головою розлучатися, — протяжно відказав Біллі. — Ходімо, Сексон. Це сусідство аж ніяк нам не пасує.
Він хотів був пройти, але Лонг ізнов заступив їм дорогу.
— Ти ще занадто свіжий, хлопче! — гаркнув він. — Тра’ тебе підсолити. Второпав?
Біллі почухав потилицю і, вдаючи здивованого, промовив:
— Ні, не второпав. Про що це ти?
Але здоровезний коваль презирливо відвернувся від нього й звернувся до Сексон.
— Ходіть-но сюди. Покажіть вашу картку.
— Ви хочете з ним танцювати? — спитав Біллі.
Вона похитала головою.
— Вельми шкодую, молодче, нічого не вдієш, — сказав Біллі, пробуючи знову пройти.
Та коваль утретє заступив їм дорогу.
— Слухай, манджай на своїх дво, — спокійно сказав Біллі. — Доки вони ще цілі.
Лонг мало не кинувся на нього; руки йому стиснулись у кулаки, одну руку подав він назад, готуючись завдати удару, а плечі й груди випнув. Але тут мимоволі спинився, глянувши на Біллі, що не зрушив із місця: холодні, мов затьмарені, очі Біллі дивились байдуже перед себе, жоден м’яз його не здригнувся. Здавалося навіть, що він не помічає погрозливих замірів. Це було щось зовсім нове в Лонговій практиці.
— Може, ти не знаєш, хто я такий? — задерикувато вигукнув він.
— Ні, знаю, — незворушно відказав Біллі. — Ти чемпіон усіх бійок та скандалів. (На Лонговому обличчі промайнуло вдоволення.) — «Поліційна газета» мала б дати тобі діамантову відзнаку за напади на дитячі колясочки. Я певен, що якби ти зміг, то потрощив би їх до ноги.
— Облиш, Чарлі, — порадив один з хлопців, що обступили їх. — Це ж Біл Робертс, боксер. Чув про нього? Здоровий Біл.
— Та хай собі буде хоч і Джім Джефріз! Але чого він стає мені на перечепі?
Чарлі не зморгнув, проте навіть Сексон завважила, що він трохи збавив тону. Ім’я Біллі неначе втихомирювало й найзапекліших галабурдників.
— Ви його знаєте? — спитав Біллі в неї.
Вона відповіла тільки поглядом, хоч їй хотілося крикнути так, щоб усі почули, як уївся їй у печінки цей нав’язливий залицяльник.