Острів Дума: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я спав без сорочки, тому мені легко було побачити свою куксу. Достатньо повернути голову. Я зміг ледь хитнути головою, але не більше. Я намагався подивитися пару разів, та переводив погляд на стелю. Серцебиття трохи притишилося.

— Пес помер від ран, — сказав я собі, — і від шоку. Розтин це підтвердив би.

Проте ніхто не робить розтинів собакам, яких своїми «гамерами» трощать на желе з кістками безвідповідальні роззяви.

Я подивився на стелю й захотів, щоб моє життя припинилося. Моє нещасне життя, що колись починалося так бадьоро. Я думав, що більше не засну тієї ночі, але кінець кінцем заснув. Насамкінець ми завжди виснажуємо наші печалі.

Так каже Ваєрмен.

Як намалювати картину (ІI)

Пам’ятайте, що правда в деталях. Неважливо, яким ви бачите світ чи що за стиль він нав’язує вашій творчості, бо вся правда в деталях. Звісно, диявол також у деталях — це всім відомо, — але ймовірно, що правда та диявол — це різні слова, які означають те саме. Що ж, може й так.

Уявіть собі знову ту маленьку дівчинку, так, ту, що випала з бідки. Вона вдарилася правою скронею, але більше постраждала ліва частина мозку — контрударна травма, пам’ятаєте? У лівій частині мозку міститься зона Брока[38] — мало хто знав про це у 1920-х. Зона Брока керує мовними процесами. Спробуйте гарненько стукнутись лівою скронею, і ви втратите здатність говорити, іноді на якийсь час, іноді назавжди. Проте говоріння — це не бачення, хоча вони між собою пов’язані.

Дівчинка бачить.

Вона бачить своїх п’ятьох сестер. Їхнє вбрання. Їхнє розпатлане вітром волосся, коли вони заходять знадвору в дім. Вона бачить батькові вуса, торкнуті сивиною. Вона бачить Няню Мельду — не просто домоуправительку, а найближчу їй після матері людину з усіх, кого знає ця дівчинка. Вона бачить хустку, що нею пов’язує собі голову Няня, коли прибирає; вона бачить вузол спереду, над високим чорним чолом Няні Мельди; вона бачить срібні браслети Няні Мельди, бачить, як вони зблискують зайчиками в сонячному світлі, що ллється крізь вікна.

Деталі, деталі, правда в деталях.

А чи прагне бачення — навіть у пораненому мозку, в ушкодженому розумі — виповістися? О, воно мусить, мусить.

Вона думає — Мені болить голова.

Вона думає — Трапилося щось погане, тому я не знаю, хто я. Не знаю, де я. Не знаю, що воно таке, всі оці яскраві образи навкруг мене.

Вона думає — Ліббіт? Мене звуть Ліббіт? Колись я це знала. Я вміла балакати коли-ще-щось-знала, але тепер мої слова, мов риби у воді. Мені потрібен отой чоловік, у котрого волосся на губі.

Вона думає — Він мій Тато, але коли я намагаюся вимовити його ім’я, я чомусь промовляю «Чап! Чап!», але де ім’я тієї, що пролетіла повз моє вікно. Я бачу кожну її пір’їну. Я бачу її, ніби скляні, очі. Я бачу її лапу, вона зігнута, наче зламана, ні, правильне слово скрючена. Мені болить голова.

Заходять дівчата. Заходять Марія й Ганна. Вона любить їх менше, ніж близнючок. Близнючки маленькі, як вона сама.

Вона думає — Я називала Марію й Ганну Великими Злюками, коли-я-ще-щось-знала і розуміє, що знає знову. Так повертається шматочок знання. Назва ще однієї деталі. Вона це знову забуде, але коли пригадає наступного разу, запам’ятає надовше. Вона майже певна цього.

Вона думає — Коли я намагаюся вимовити Ганна, чомусь кажу «Ірд! Ірд!». Коли я намагаюся вимовити Марія, я кажу «Рі! Рі!». А вони сміються, ці злюки. Я плачу. Я хочу до Тата і не пам’ятаю, як його звати, бо слово знову втекло. Слова як птахи, вони розлітаються, розлітаються, розлітаються. Мої сестри балакають. Балакають, балакають, балакають. У мене пересохло горло. Я хочу попрохати пити. А кажу «Бити! Бити!». А вони сміються, ті злюки. Я тхну йодом, я забинтована спітніла вонючка, я чую, як вони сміються. Я кричу на них, кричу голосно, і вони втікають. Заходить Няня Мельда, у неї вся голова червона, це тому, що вона пов’язала її червоною хусткою, її кружальця блись, блись, блись проти сонця, ці кружальця називаються браслети. Я говорю їй «Бити! Бити!». А Няня Мельда не розуміє. Тоді я кажу їй «Пі-пі! Пі-пі!». І Няня Мельда садовить мене на горщик, але я ж не хочу на горщик. Я сиджу на горщику, дивлюся й показую «Пі-пі! Пі-пі!». Заходить Тато: «Що тут за крики?». Все обличчя в нього у білих бульбашках, тільки одна щока гладенька. Він провів по ній отією штучкою, що прибирає волосся. Він бачить, куди я показую. Він розуміє: «Та вона ж хоче пити». Наливає склянку. Кімната сповнена сонцем. Пил плаває в сонячному промінні, і його рука зі склянкою тягнеться крізь це проміння і це красиво. Я випиваю все до краплі. І ще дужче плачу, але тепер від полегшення. Він цілує мене цілує мене цілує мене, обіймає мене обіймає мене обіймає мене, а я намагаюся сказати йому «Тату!», але так і не можу. Тоді я бічними шляхами намагаюся дістатися його імені в моєму мозку і знаходжу його — Джон, але з рота в мене вилітає «Тату!», і він знову обіймає мене обіймає мене обіймає мене.

Вона думає — Тато — це моє перше слово після лиха.

Правда в деталях.

2 — ВЕЛИКА РУЖА

— 1 —

Географічна рекомендація Камена виявилася дієвою, але в ремонті несправностей у мене в голові роль Флориди, гадаю, була випадковою. Так, я пожив там, хоча ніколи по-справжньому там не жив. Дієвими виявилися острів Дума і Велика Ружа[39]. Для мене ці місця перетворилися на цілісний окремий світ.

Я покинув Сент-Пол десятого листопада з надією в серці, але без великих сподівань. Мене проводжала Кеті Грін — Королева Реабілітації. Вона поцілувала мене в губи, міцно обняла й прошепотіла:

— Хай збудуться всі твої сни, Едді.

— Дякую, Кеті, — відповів я.

Зворушливе почуття не завадило мені повернутися думкою до того сну, в якому Реба Лялька-Контролерка-Люті виросла до розмірів справжньої дитини й сиділа в залитій місячним світлом вітальні нашого з Пам дому. Я чудово обійшовся би без того, щоб збувся цей сон.

— Пришли мені картку з Дісней-Ворлду, зі Світу Моря, з Садів Буша або з Дейтона-Спідвею[40], пришли хоч звідкілясь.

Коли я на чартерному «Лірі-55»[41] (в успішнім виході у відставку є свої приємності) вилетів з Сент-Пола, там було 24° й кружляли перші сніжинки чергової довгої зими. Коли я приземлився в Сарасоті[42], там було 85°[43] і сяяло сонце. І вже з першими кроками до приватного авіатермінала, куди я пошкутильгав, спираючись на мій вірний червоний костур, праве стегно відгукнулося мені подякою.

[38] 1861 року французький лікар Поль Брока з’ясував, що права лобна доля мозку відповідає за мовні функції.

[39] Едгар Фрімантл називає свій орендований дім Big Pink (Велика Ружа) — за назвою будинку у м. Вудстоку, штат Нью-Йорк, де під час одужання після отриманих 1967 року в мотоаварії важких травм Боб Ділан записував з гуртом The Band свій знаменитий альбом The Basements Tapes.

[40] Курортно-розважальні центри у Флориді: найбільший у світі Disney World на озері Буена Віста; зооботанічний сад з атракціонами Busch Gardens в місті Тампа; Sea World в місті Орландо має велику колекцією водних тварин, які живуть майже в природних умовах; Daytona International Speedway — 4-км гоночний трек.

[41] Lear-55 — реактивний літак бізнес-класу на 7 пасажирів, створений на основі прототипу штурмового бомбардувальника компанії Learjet.

[42] Місто у Флориді, до адміністративних меж. якого належать бар’єрні острови у Мексиканській затоці.

[43] За Фаренгейтом 24° = -4,44 °С; 85° = + 29,44 °С.