У човні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лайонел відповів, але нерозбірливо.

— Хто? — перепитала Бу-Бу.

— Тато.

Бу-Бу все ще сиділа навпочіпки, вона простягла руку між розставленими колінами і трималась за дошки причалу, щоб не втратити рівновагу.

— Твій тато хороший хлопець, — сказала вона, — та він, мабуть, найбільш сухопутна особа на світі. Це таки правда, коли я в порту, я — жінка. Це правда. Але моє справжнє покликання завжди було, є і буде…

— Ти не адмірал, — сказав Лайонел.

— Перепрошую?

— Ти не адмірал. Ти все одно жінка.

Запанувала коротка тиша. Тим часом Лайонел став змінювати курс свого судна — знову — схопив румпель обома руками. На ньому були шорти кольору хакі та чиста біла футболка з зображенням Джерома Страуса,[5] що грав на віолончелі. Він засмаг, і його волосся, що було такого ж кольору і вигляду, як у матері, трохи вицвіло вгорі.

— Багато людей думають, що я не адмірал, — сказала Бу-Бу, розглядаючи його. — Це тому, що я не оголошую це всім підряд. — Утримуючи рівновагу, вона дістала сигарету та сірники з бокової кишені джинсів. — Я майже ніколи не обговорюю свій чин з людьми. Особливо з хлопчиками, що навіть не дивляться на мене. За таке і вигнати з флоту можуть. — Не запалюючи сигарету, вона несподівано підвелась на рівні. Стояла, незвично випроставшись, зімкнула великий та вказівний палець правої руки, піднесла цей овал до уст та прогуділа щось схоже на сигнал. Лайонел відразу підвів голову. Мабуть, він здогадувався, що сигнал не справжній, але виглядав враженим, навіть роззявив рота. Три рази без упину Бу-Бу прогуділа сигнал — щось середнє між сигналами «Рання зоря» та «Вечірня зоря». Потім церемонно віддала честь протилежному берегу. Коли вона знову присіла на край причалу, то зробила це з глибоким сумом, немов вона була глибоко зворушена цим знаком морської традиції, що закрита для загалу та маленьких хлопчиків. Якийсь час вона пильно вдивлялась у вузький обрій озера, доки, нарешті, згадала, що вона не зовсім сама. Вона поважно поглянула униз на Лайонела, рот якого був досі відкритий.

— Це був таємний сигнал, який дозволяється чути лише адміралам. — Вона запалила сигарету та задмухнула сірник театрально тонким та довгим струменем диму. — Якщо хто-небудь дізнається, що я дозволила тобі почути сигнал… — Вона похитала головою. Потім знову перевела погляд на обрій.

— Повтори.

— Неможливо.

— Чому?

Бу-Бу стиснула плечима.

— Забагато молодших офіцерів поблизу, по-перше.

Вона змінила свою позицію — тепер сіла, схрестивши ноги по-індіанськи. Зняла свої шкарпетки.

— Я скажу тобі, що я хочу зробити, — сказала вона сухо. — Якщо ти розповіси мені, чому утікаєш з дому, я відкрию для тебе всі таємні сигнали, що знаю. Згода?

Лайонел відразу опустив погляд на дно човна.

— Ні, — сказав він.

— Чому ні?

— Тому що.

— Тому що чому?

— Тому що я не хочу, — сказав Лайонел і штовхнув румпель для виразності.

Бу-Бу закрила правий бік обличчя від відблиску сонця.

— Ти сказав мені, що більше не утікатимеш з дому, — промовила вона. — Ми говорили, і ти сказав, що більше не будеш. Ти обіцяв мені.

Лайонел відповів, але не надто виразно.

— Що? — перепитала Бу-Бу.

— Я не обіцяв.

— Ні, ти обіцяв. Ти певно обіцяв.

[[5]] Джером Страус — мабуть, персонаж якогось дитячого мультика.