Ґольдштайн: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тобі краще про ці речі нічого не знати, повір мені!

Раптом вони почули гучний голос Бьома, спотворений та посилений мегафоном:

— Увага, увага, говорить поліція! Аврааме Ґольдштайне, ми знаємо, що ви ховаєтеся у цій хатині. Виходьте з піднятими руками, і все буде добре. Опір марний, район оточено.

Десь пів вічності вони більше нічого не чули. Рат молився, щоб усе пішло за планом. Він згадав про Шарлі; тепер усе залежало від того, чи спрацює план, який він розробив та обговорив з Геннатом, чи ні.

Іноді вона вже не знала, де вона перебуває. І хто її допитував. Усе, що вона знала, це те, що хтось постійно її допитує, що їй ніколи не дають перевести подих; у кімнаті завжди був один чоловік, який ставив їй запитання, іноді декілька, що особливо стомлювало. Їй ставало все важче зосередитися. Іноді вона бачила чоловіків, яких там навіть не було, дедалі частіше, десь у кутку її ока, щось з’являлося, якесь знайоме обличчя, чоловік у червоному светрі, на мить їй навіть здалося, що вона бачить Гереона. Втома притягувала її до землі, як свинцевий фартух, але їй не давали впасти на підлогу, вона була змушена знову і знову боротися з тягарем своєї втоми, знову і знову. Як довго це тривало, вона теж не могла сказати.

Могли пройти години, дні, тижні.

Іноді її ясна злипалися, тому що їй не давали достатньо води. Тільки коли вона вже зовсім не могла говорити, бо в неї висох язик, їй дали ковток води. Тим часом вона досить добре оволоділа мистецтвом імітації сухого, безмовного рота, та й не всі її охоронці були однаково суворими, дехто змилосердився над нею трохи раніше, а з одним вона навіть деякий час подрімала, і він не намагався її розбудити. Але інші продовжували кричати на неї, стукати кулаками по столу, намагаючись її залякати.

Вони не давали їй спати і давали їй дуже мало води. І майже не годували її. В іншому вони не застосовували до неї жодного насильства. Ніхто не повірить в те, що ці люди з нею скоїли, що вони взагалі щось з нею робили, адже насильство, якого вона тут зазнала, не залишало жодних синців.

Заарештувати Ґольдштайна виявилося легше, ніж всі очікували. Чимало поліцейських, напевно, чекали на перестрілку в чиказькому стилі, щось із кулеметами, чи принаймні на перестрілку у стилі Дикого Заходу з револьверами, з яких іде дим.

Нічого подібного не сталося, ніхто не зробив жодного пострілу.

Бьому довелося ще раз повторити своє оголошення, потім Рат почув, як щось брязкає (як пізніше виявилося, один із чоловіків в уніформі через хвилювання перекинув на сусідній ділянці садового гнома), а потім показався Ґольдштайн.

— Тримайте руки вгорі, пане Ґольдштайне! — кричав Бьом у мегафон.

— Ґолд-стін, — почув Рат голос Ейба Ґольдштайна й мало не скрикнув від захвату.

План спрацював!

— Мене звати Ґолд-стін, — продовжив Ґольдштайн, — я громадянин США, і я думаю, що тут виникло якесь непорозуміння.

— Я арештовую вас, пане... Ґолдстіне, у зв’язку із серйозною підозрою у вбивствах Йохена Кушке, Герхарда Кубіцькі, Г’юго Ленца, Рудольфа Гьоллера та Ебергарда Каллвайта.

— Тоді нехай ваші люди підійдуть і одягнуть на мене наручники, інакше мої руки заніміють!

— Вам більше нічого сказати? — у голосі Бьома було здивування.

— Лише те, що я, звичайно, у цьому невинний, — сказав Ґольдштайн.

Торнов, як і Рат, уважно слухав, зачарований словесною перепалкою.

Минуло чимало часу, поки вони нарешті вивели гангстера з колонії, і в «Абендру» врешті-решт запанував спокій. Спочатку до нього підійшли штурмові сили та поліцейські в уніформі, які подбали про те, щоб жоден невинний садівник не потрапив на лінію вогню, потім підійшли поліцейські, які оточили схованку Ґольдштайна з обох боків, щоб гангстер опинився у центрі.

Руки Ґольдштайна зв’язали за його спиною, і він, здавалося, зовсім не був у поганому настрої — поки він не зустрів Рата, можливо, також Торнова, але той проігнорував його. Однак при вигляді Рата його обличчя потемніло, виражаючи спочатку гнів, а потім глибоку зневагу. Він нічого не сказав, але коли його провели, він зупинився і плюнув на асфальт перед Ратом. Двоє поліцейських зі штурмового загону, які тримали його, наче в лещатах, потягнули його далі і повантажили в машину криміналістів. Очевидно, Геннат домовився про те, щоб поговорити з американцем під час подорожі. А потім із саду вийшов Ернст Геннат разом із Бьомом, який тримав мегафон, як німець тримає свій щит після бою.

— Гарна робота, — сказав Будда, поплескавши Рата по плечу. — Звичайно, це стосується і вас.

Мався на увазі кандидат в інспектори, якого Геннат окинув батьківським поглядом.

Торнов виглядав трохи розгубленим.

— Що тепер? — запитав Рат, коли Геннат зник у машині, і вони знову залишилися біля живоплоту самі й повільно пі­шли до свого «Опеля».

— А що тепер?

— У нас була домовленість. Ґольдштайна заарештовано. І звинувачено у всіх п’яти вбивствах. Тепер твоя черга.

— Бачу, ти зовсім не вмієш чекати. Не хвилюйся, просто наберися терпіння. Спочатку ми повинні вирушити на «Алекс», тоді я поїду додому, звідки зможу спокійно зателефонувати, а потім буде організовано все інше.

— Де я можу її забрати?