МАГ: Ну, це доволі суперечливе питання.
МАРІ: Я знаю, що у мене надто вузька голова, аби впускати в неї великі думки. А проте… Хотіла б я бути тупішою — розумієте, про що я? — аби не усвідомлювати цього. Є у мене сестра. Неймовірно тупа — такі істоти повинні не розмовляти, а сіно жерти. Проте вона весь час базікає і базікає… Ніщо не в змозі стримати її. Нібито так і треба. А я надто розумна, тому й почуваюся ніяково…
Жульєн знову починає кружляти кімнатою, мов загнаний звір.
ЖУЛЬЄН: Ми всі такі!
МАРІ: Ні — принаймні не ті, хто навчався! Хто отримав освіту — навчився міркувати.
ЖУЛЬЄН: Хіба вони знають більше за вас?
МАРІ: Хтозна… Проте — вони вже якщо знають, то знають напевно. А коли не знають, то знають точно, що чогось не знають. Не шкандибають, як ось я. Якби мені випав другий шанс, я стала б філософом. (Із ностальгією.) «Марі Мартен, першокласний філософ». (Заходиться сміхом.)
ЖУЛЬЄН (розлючено): Хіба це завадило б вам померти?
МАРІ: Ні, але вижити допомогло б. (Підходить до ліфта.) Як ви гадаєте, що там, нагорі?
ЖУЛЬЄН: Нічого там немає.
МАРІ: Ви що, там бували?
ЖУЛЬЄН: Ні, не бував.
МАРІ: То чому ж такі впевнені?
ЖУЛЬЄН: Там — смерть. Хіба вам не досить?
МАРІ: Ні, бо донині я ще не вмирала. Смерть — це щось, про що нібито всім відомо, принаймні всі про це чули, але так і недочули… адже ніхто ще звідти не повертався. (Магові.) Ви ж займались обертанням столів — то про що вам розповідали мерці?
МАГ: Дещо таки казали…
МАРІ: Що саме?
МАГ (кривляючись): Що ненавиділи свою тещу, що були закохані у свою секретарку, що змарнували життя, що хотіли б навчитися грати на піаніно та плести мереживо… Словом, суцільні дурниці!
МАРІ: І це все?
МАГ: Смерть нікому не додає розуму.
МАРІ: Напевно. (Трохи помовчавши.) Але хіба вони не розповідали про те, як там усе влаштовано?
МАГ: Ні.
МАРІ: І все ж вони з вами спілкувались, а отже, вони існують — тобто, я хочу сказати, вони все ж не зовсім мертві…
МАГ: Хтозна…
МАРІ: Як це — «хтозна»? Вони розмовляли з вами чи ні?
ЖУЛЬЄН (гнівно): То була тільки його уява!
МАРІ: Ясна річ! Саме так і розмовляють із мерцями.
МАГ: Часом я справді чув голоси і слова десь далеко у голові… Проте це бувало тільки вві сні, як і в решти людей. Це не доводить нічого.
МАРІ: Чому ж… Це доводить, що ви були несправжнім чарівником.
МАГ (усміхаючись): Хтозна…